Глава 15. Хибні надії

ДЕМ

Я не мав ніяк реагувати на її слова. Але чому зараз мені так боляче? Мені не має бути боляче.

— Ні, нічого не відчуваю, — я відсторонив свою долоню від її і відвів погляд. 

— Що ж, — вона зітхнула, — я так сподівалася, що ти не забув, як у нас все було добре… Але, мабуть, усі чоловіки, коли зустрінуть молодшу дівчину, вже не зважають на почуття, які були раніше…

— Ти розбила мені серце. Сама розбила, не я. Я ніколи тобі не зраджував. Лягла з ним в наше ліжко, — я зітхнув. — Можливо, я зможу тебе пробачити, але це не означає, що ми будемо разом. Я кохаю іншу.

— А ти сам хіба ніколи не помилявся? Завжди був такий правильний? Сусідка казала, що бачила, як до тебе вночі ходять якісь дівчата легкої поведінки….

— То друзі мене намагались розважити, прислали дівчину, одну, — відповів я. — Хоча, з якого дива я взагалі виправдовуюсь? Навтіь якби до мене щодня ходили проститутки, я вже не вважаю, що у шлюбі, і можу робити, що хочу.

— А якби у нас були діти? Ти так само б викинув їх із свого життя, бо хочеш жити легко, розважаючись і не думаючи про взяті на себе у шлюбі зобов’язання?

— Ти знаєш, що я не така людина. Я б піклувався про них, платив аліменти і не тільки, проводив би з ними час і в них би було все, але все одно ми з тобою не були б разом, — я насупився. 

— Деме, я вагітна, — випалила вона, і я побачив, що вона плаче. — Це твоя дитина, ти можеш зробити генетичну експертизу…

— Що?... 

Сказати, що я був в шоці — нічого не сказати. 

Я так і дивився на неї, не розуміючи, як це все могло трапитись. Я нічого не знав про своїх батьків, бо жив у дитбудинку, думаю, якби вони були щасливою парою, цього б не сталося…

— Я сама дуже розгублена, — сказала вона, витираючи сльози. — Це було так несподівано, ну ти ж пам’ятаєш, ми хотіли дитину, але я не могла завагітніти через проблеми зі здоров’ям… Я думала, що вже ніколи не стану мамою, тому й не звернула уваги на ту затримку. Але це дійсно вагітність, причому вже третій місяць… І я залишу цю дитину, як би ти до цього не поставився! 

— І будеш шантажувати мене, чи щось подібне? — я зітхнув. — Вирішила повернути мене дитиною?

 — Я не буду тебе шантажувати, — вона махнула рукою. — Чесно кажучи, коли я йшла сюди, то думала, що ми помиримося і почнемо все спочатку. Але бачу, що помилялася. Ну все одно ти маєш право знати, бо ти батько цієї дитини… Втім, ти можеш зовсім не бачитися з нею і не допомагати нам, я якось це переживу…

— Ти ж знаєш моє ставлення до дітей, — я приклав пальці до скроней, сильно боліла голова. — Я не відмовлюсь від дитини і готовий допомагати, але стосунків у нас із тобою не буде. 

 — Що ж, вибач, що потурбувала тебе, — вона зітхнула. — Мабуть, мені краще піти..

— На чому ти приїхала? Вже ніч на вулиці…

— На таксі. Ну, зараз викличу ще машину…

— Я відвезу тебе, зараз вдягнусь, стій тут, — я розвернувся і пішов до сходів. 

Відчував себе дивно. 

Колись я дуже хотів цю дитину… І ця новина мене ошелешила. Якби все це сталось до того, як я зустрів мою Аліну, то, певно, я б дійсно міг пробачити колишню і зійтись з нею знов. Вона була моїм першим коханням.

Я зайшов до кімнати, швидко натягнув джинси і кофту, після чого пішов вниз. 

Коли зайшов до коридору, наші погляди зустрілись, але ___ одразу ж відвела очі. 

Я мовчки взувся і накинув куртку, після чого ми вийшли з квартири і я зачинив двері.

В ліфті та на початку дороги їхали так само мовчки, і тільки коли вже майже біля адреси, яку вона мені назвала, вона сказала:

— Дякую, що підвіз мене… І вибач за всі ті проблеми, які я створила…

— Якщо буде щось потрібно, дзвони, я буду брати слухавку по можливості, — я зітхнув і завернув до її двору. — Моя дівчина, певно, дуже засмутиться, коли дізнається про це все.

— Я більше не буду приїжджати до тебе, — вона зітхнула. — Розумію, що сьогодні вчинила дурницю. Але я хотіла б попросити про одне, можна?

— Про що? — перепитав я.

— Щоб ми розлучилися після народження дитини… Якщо, звісно, для тебе це не принципово…

— Чому? Ти все ще вважаєш, що можеш повернути мене? — я насупився, коли ми вже стояли під її підʼїздом. — Я ж сказав, я кохаю іншу. І це серйозні стосунки.

— Я просто хочу, щоб дитина була народжена в шлюбі, — сказала вона. — Я б могла через суд змусити тебе не розлучатися, але не хочу сваритись, мені й так вистачає негативних емоцій, а я тепер маю думати про дитину. На аліменти я не буду подавати, якщо тебе це непокоїть…. Просто не хочу щоб мене вважали матір’ю-одиначкою..

— Ти казала своїм батькам? — я зітхнув. — Що вони думають про це все? 

— Я нічого нікому не казала, — вона опустила очі. — Тільки  сьогодні була в лікаря. Боюся, що батьки скажуть мені, щоб я судилася з тобою або робила аборт… Вирішила сказати тобі, а там дивитися по обставинах…

— Ти впевнена, що хочеш народжувати? — все ж запитав я. — Це — твоє тіло, твоє життя. Я сказав, що не повернусь до тебе через дитину, сподіваюсь, ти розумієш, що я не жартував.