Глава 13. Класна тачка у мого хлопця, правда?

Після обіду ми трохи прогулялись, а потім, коли вже майже підійшли до машини, я подивився на Алісу:

— Ще тільки четверта, не хочу відпускати тебе додому…

— Хочеш, щоб ми пішли до тебе? — запитала вона.

— Як швидко ти це зрозуміла, — я засміявся. — Так, хочу. Підемо?

— Ну, я вже трохи тебе знаю, — Аліса теж усміхнулася. — Добре, а що ми будемо робити? Яка культурна програма? 

— Прикинемось, що вже вечір, будемо дивитись кіно? — відповів я питанням на питання. 

— Чудово, мені подобається ця ідея! — з ентузіазмом сказала Аліса.

— Тоді сідай і поїдемо, — я відкрив перед нею дверцята, щоб вона сіла в машину. 

Вона швиденько вмостилася на передньому сидінні і навела на себе телефон.

— Зроблю селфі, покажу Насті, яка в тебе крута машина. 

— Зроби, якщо хочеться, а взагалі, — я підсунувся до неї і чмокнув її в щоку прямо тоді, коли вона робила фото. — Так краще, відправ мені.

— О’кей, — вона клацнула і надіслала мені фото. — Поставиш його на заставку? 

— І на твій контакт, — я кивнув і завів машину. — А то у нас не було жодної фотки, непорядок… Вдома продовжимо фотосесію…

***

Коли ми вже зайшли в квартиру, я сказав Алісі знайти якесь кіно, а сам в цей час дістав нарізку, горішки і сир. Потім згадав, що, певно, сьогодні Алісі краще не пити, бо ж вона піде додому, а там батьки, і тому зробив нам по безалкогольному коктейлю з Гренадином. Сироп плюс сік, плюс трохи льоду і все готове, виглядає, як справжній коктейль, солодкий на смак і безалкогольний, як нам і треба. 

Коли я приніс це все до вітальні, Аліса вже увімкнула якусь романтичну комедію.

— О, то ти не лише вправний кухар, а і бармен, — сказала вона, беручи до рук склянку з коктейлем.

— Було діло, ще зі студентських років я періодично вправлявся в подібному, — зізнався я і сів поруч із Алісою, обійнявши її однією рукою за талію, а в другу теж взявши келих з коктейлем. — Але не переживай, це безалкогольний коктейль на основі сиропу "Гренадин". 

— Я й не переживаю, знаю, що ти дуже відповідальний, — вона підперла голову рукою, дивлячись на мене. — Взагалі, мені дуже з тобою пощастило, бо я розтелепа ще та…

— Радий, що тобі комфортно зі мною, — сказав я їй на вухо. 

Чомусь це здалось мені доволі інтимним жестом, я відчував тонкий аромат її парфумів і в цю мить дуже захотілолсь торкнутись губами її ніжної шкіри десь за вушком.

— Дуже комфортно, — кивнула вона. — Мабуть, сама інтуїція привела мене тоді в твою квартиру…

— Можливо, — погодився я, все ж трохи відсторонившись від Аліси.

Вирішив подивитись на екран, щоб трохи відволіктись, бо, здається, вперше за час, коли ми були наодинці, я відчував щось подібне. Хотілось цілувати її, а не просто дивитись кіно…

— Не розумію, чому вони весь час сваряться, — сказала через якийсь час Аліса, маючи на увазі героїв фільму, який ми дивилися. — Невже, коли кохаєш людину, то можеш бути невдоволеною ним чи нею? Я думала, що тоді сприймаєш того, кого кохаєш, таким, який він є, і навіть його недоліки здаються симпатичними…

— Кажуть, кохання живе три роки, чи щось таке, — замислено сказав я. — А потім вже ендорфіни не виробляються в такій кількості і починаєш дивитись на людину інакше. Хоча, у мене такого ще не було. Я закохувався двічі, і в перший раз ми були разом більш ніж три роки, але я дивився на неї так само.

— Якось не хочеться, щоб ми через три роки почали сваритися, — замислено промовила вона. — А ти був дуже закоханий у свою дружину? Я знаю, що вона тебе зрадила, але, мабуть, якби був сильно закоханий, ти зміг би пробачити? 

— Не знаю, думаю, зрада розбиває стосунки. Далі авжеж можна спробувати їх склеїти, щось там зробити, але вже ніколи не буде так, як до зради. 

— Це сумно, насправді, — вона зітхнула. — Але не розумію, як можна зраджувати? Невже не можна сказати, що кохаєш когось іншого, і не обманювати людину? Розійтися і зберегти нормальні стосунки…

— Чесно кажучи, я не впевнений, що моя колишня кохала того іншого, — я знизав плечима. — Думаю, це був азарт, їй хотілось адреналіну, чогось такого. Але і мене вона, відповідно, теж не кохала, бо інакше точно не пішла б на таке. 

— Я ніколи тебе не зраджу, — Аліса підсунулась ближче і поклала голову мені на плече. — Бо я не люблю обманювати, мені навіть ситуація з батьками дуже неприємна, і хочеться швидше владнати її, щоб не говорити неправду. Але це в принципі дрібниці

 А от не можу уявити, як говорити комусь, що кохаєш, і зраджувати… Це гидко…

— Я теж не зраджу тебе, Алісо, — я поцілував її в маківку. — Мені дуже імпонує твоя щирість. Я ж навіть не думав, що зможу закохатись знов, але зʼявилась ти і все ніби стало на свої місця. Все ж, тільки коли кохання взаємне, це можна назвати справжнім коханням…

АЛІСА

 — Я дуже рада, що змогла тобі допомогти “вилікуватися” від невдалих стосунків, — сказала я і подумала про ту жінку, яку він колись кохав. Чомусь мені хотілося дізнатися більше про неї, це був трохи хворобливий інтерес, але я нічого не могла з ним зробити.  — А як ви познайомилися з колишньоюю? — все ж запитала.