Глава 12. Плани і вихідні

ДЕМ

Зазвичай у вихідні приятелі витягали мене на якісь вечірки в клуби, або ще кудись, але тепер, коли я був з Алісою, і вже не просто в статусі друзів, а в статусі пари, мені зовсім не хотілось кудись йти. 

От і сьогодні я вже отримав декілька повідомлень від обох найкращих друзів, але не поспішав відповідати. 

Коли мій телефон задзвонив, я вже подумав, що це моя колишня. Зітхнув і дістав мобільний з кишені, але коли подивився на екран, то неабияк здивувався. На екрані висвітилось "Колишня". І що їй від мене треба?... 

Я зітхнув і прийняв виклик: 

— Слухаю. 

— Нам треба поговорити, — одразу сказала вона. 

— Ти не зʼявилась в суді, — я знов зітхнув. — Я казав тобі, що ми побачимось тільки в суді по розлученню.

— Може, я не хочу розлучатися, ти питав мене? 

— А мені все одно, що ти хочеш, чи не хочеш, — сказав я на диво спокійно. — Ми більше не будемо разом, наш шлюб вже давно скінчився. Залишилось тільки узаконити наш новий статус.

— Чому це тобі так припекло якнайшвидше стати вільним, може, вже знайшов мені заміну? — підозріло запитала вона. 

— Мені не хочеться, щоб нас із тобою повʼязувало хоч щось, хочу розійтись, як в морі кораблі, в чому проблема? Ти сама мені зрадила, чого тепер хочеш від мене? — я починав дратуватись. 

— То була помилка, ти сам ніколи не допускав у житті помилок? — вона раптом змінила тон на більш спокійний. 

— В будь-якому разі, я більше не кохаю тебе, — я зітхнув. — Давай покінчимо з цим мирно.

— А якщо я не погоджуся? Я хочу, щоб ми дали нашому шлюбові ще один шанс…

— Вже не може бути ніяких шансів, я кохаю іншу, — все ж сказав я. — І тобі теж бажаю звільнитись від цього шлюбу якомога швидше і тоді вже шукати такого чоловіка, якому ти не захочеш зраджувати.

— Щось ти так швидко знайшов мені заміну, не вірю, що це випадковість. Мабуть, ти сам мені зраджував, а тепер і радий, що можеш вільно зустрічатися з коханкою!

— Вважай, як хочеш, — я зітхнув. — Мені, чесно кажучи, все одно. Але розлучення я отримаю. Якщо не захочеш по-хорошому, буде по-поганому.

— Ти мені погрожуєш? — пирхнула вона. 

— Ні, нащо мені це робити. Просто ми могли розійтись спокійно, без судів і тому подібного, у нас навіть дітей нема, тож це було б доволі просто, — відповів я. — Але якщо тобі так потрібні суди, на які ти, до речі, сама і не зʼявляєшся, що ж… Ти тільки тягнеш час, це нічого не змінить. Хіба що ти будеш ще більше дратувати мене. 

— Ну, це ми ще побачимо, — сказала вона. — Чи вдасться тобі так легко мене позбутися, щоб моє місце зайняла якась пройдисвітка…

— Біля мене більше немає місця для тебе. З моменту, як я побачив тебе під ним це вже було вирішено. Справа не в моїй дівчині. 

— То ти тому не хочеш зустрітися зі мною? — ще раз запитала вона. — Це твоя дівчина тримає тебе на короткому повідці? 

— Ти чи глухою стала, чи дурнішою, ніяк не зрозумію, — сказав я замислено. — Загалом, краще тобі не потрапляти мені на очі. 

— Що ж, сподіваюся, ти скоро зрозумієш, що був не правий, коли не погодився на мою пропозицію перемир’я, — сказала вона холодним тоном і кинула слухавку.

Дурепа… І чому вона вирішила зʼявитись? 

Все ж, вона трохи зіпсувала мені настрій. Тепер знаходитись в цій квартирі знов стало якось неприємно. Ніби колишня спостерігає за мною, а я не хотів відчувати тут її присутності.

Я відкрив чат з Алісою і вирішив їй написати:

"Хочу піти прогулятись, може, десь пообідати. Тебе батьки зараз ще не відпустять?"

“Думаю, відпустять, — написала вона. — Скажу, що йду до подруги.”

"Добре, тоді запитай зараз і скажи, коли будеш готова, зустрінемось одразу на паркінгу."

“Давай за півгодини”, — написала вона через хвилину.

"Окей, тоді до зустрічі", — відповів я. 

На обличчі одразу зʼявилась усмішка. Аліса вміла покращити мені настрій просто своїм існуванням. 

А Каті доведеться відступитись. Вона більше не зможе ігнорувати суд. Я не хотів робити "по-поганому", але, схоже, доведеться. Не хочу, щоб Аліса дізналась, що я все ще не розлучений, тим паче, це дуже тимчасово.

Я пішов до спальні, обрав більш-менш повсякденинй одяг — джинси і кофту.

Потім вирішив швидко прийняти душ, бо час ще був. 

Спустився на парковку десь за двадцять пʼять хвилин, сів у машину і почав її прогрівати, очікуючи на Алісу…

АЛІСА

— Мамо, я піду до Насті, — сказала я. 

—До Насті? 

— Так, нам треба готуватися до колоквіуму, — на ходу придумала я. Знала, що на маму такі “розумні” слова справляли позитивне враження, і вона відпустить мене з більшою ймовірністю. 

— Ну добре, але до вечері ти повернешся? Ми й так давно не бачилися, а ти вже тікаєш, — трохи ображено сказала вона.