Глава 10. Коли не хочеться розлучатись...

АЛІСА

— За нашу зустріч, — повторила я. — За випадковості, які трапляються у нашому житті! 

Демʼян усміхнувся і почав пити вино, при цьому не відриваючи від мене погляду. 

— Знаєш, я вірю, що не всі випадковості дійсно випадкові, — сказав він, так і продовжуючи дивитись на мене.

— Ти натякаєш, що наша зустріч могла бути невипадковою? 

— Не те щоб… Просто думаю, що ми з тобою мали зустрітись, — розмірковував він. — Я вірю в це. 

— Значить, ми призначені одне для одного, як у тих фантастичних фільмах? — я усміхнулася. 

— Все може бути, — він теж усміхнувся. — Ти дійсно подобаєшся мені, Алісо. 

— Ти мені теж подобаєшся, — зізналася я.  — Але боюсь, що ти скоро зустрінеш іншу жінку, яка більше тобі підходить… І вона не захоче, щоб ми далі дружили…

Я не збиралася признаватися йому в своїх страхах, ці слова вирвалися ніби самі собою, можливо, тому виною було випите спиртне…

— Я постійно думаю про тебе, — він все ще дивився на мене. — Не про якихось там інших. На роботі, вдома, неважливо, де я знаходжусь, думаю про тебе.

— Справді? — це стало для мене несподіванкою. Я ж думала, що є для нього кимось типу молодшої сестрички, і не більше того. — Я думала, що тільки я думаю про тебе…

— Але певно, твої батьки не зрадіють, якщо ти будеш зустрічатись з чоловіком на десять років старшим за тебе, — він зітхнув.

— Мені ніхто не потрібен, — випалила я. — Так і скажу їм: або ти, або взагалі ні з ким ніколи не буду зустрічатися! 

Демʼян несподівано взяв мене за руку:

— Ти правда хочеш зустрічатись зі мною, Алісо?

Я кивнула і чомусь заплющила очі. Мені хотілося, щоб він зараз поцілував мене…

За секунду я дійсно відчула на своїх губах його губи. Він ледь-ледь торкнувся мене, зовсім не поглиблюючи поцілунок.

— Я дуже хотіла б зустрічатися з тобою, — пробурмотіла я, коли нарешті розплющила очі і поглянула на нього. — Мені здається, тоді я була б найщасливішою в світі…

— Не думав, що зробити тебе найщасливішою буде так просто, — усміхнувся він. — Але я радий це чути. Бо відчуваю те ж саме.

— Я реалістка, — сказала я. — Не з тих дівчат, що мріють про зірку з неба або принца на білому коні. Але я все життя хотіла зустріти справжнього чоловіка, і от він переді мною… Деме, ти справжній, такий хороший, здається… я кохаю тебе…

— Блін, і чому ми не вдома, — тихо відповів він, а потім знов подався вперед.

Я думала, що він зараз знов поцілує мене, але замість того він подався до мого вуха і прошепотів:

— Я теж кохаю тебе. Хоча не думав, що зізнаюсь, — він відсторонився і зазирнув мені в очі.

— Я ж казала, що мені не можна пити, відразу вибовкую всі свої таємниці, —  я усміхнулась.  — Але це чудово, що я не змовчала, бо інакше я б не почула цих слів від тебе. І так би й страждала мовчки…

— Думаю, я рано чи пізно все одно не втримався б і зізнався, — він взяв мене за руку і переплів наші пальці.

— І що тепер? — запитала я. — Що ми будемо з усім цим робити? 

— Я вже думав про це… Ну, я вважаю, що нам не варто надто поспішати. Ти ще студентка, будемо зустрічатись, хай все йде, як йде, — відповів Дем.

— Добре, — кивнула я. — Мене це влаштовує. Будемо ходити в гості і на побачення, правда? 

— Якщо так подумати, ми і так майже зустрічались, — він усміхнувся. — Ну, тільки прикидались, що це все "по дружбі".

— Ага, а тепер можна більше не прикидатися… Я така щаслива!  Майже як у дитинстві, коли Святий Миколай приносив подарунки! 

— Що будемо робити з твоїми батьками… Поки що певно краще не розповідати їм? — запитав Дем.

— Так, мабуть краще трохи почекати. Хоча все одно я їм скажу, тільки знайду підходящий момент. Хочу вас познайомити, впевнена, ти їм сподобаєшся! 

— Тільки що ми скажемо про наше знайомство? — Дем усміхнувся. — Бо те, що трапилось насправді, їм навряд сподобається…

— Скажемо, що їхали разом в ліфті, — я засміялася. 

— До речі, непоганий варіант. Годиться, — Дем усміхнувся. — Тепер мені можна буде дивитись на тебе так, як я хочу, — Демʼян злегка нахилив голову і лукаво дивиться на мене.

— А як ти хочеш дивитися? — я прикинулась, що не розумію. 

— Так, як зараз, — він облизнув губу. 

— А що маю робити я, коли ти так дивишся? 

— Тобі не треба нічого робити, — сказав Дем. — Просто тепер я не маю приховувати цей погляд від тебе.

— Я все одно його помічала й раніше, — усміхнулась я. — Конспіратор із тебе, чесно кажучи, не дуже…

— Тоді чому ти думала, що мені потрібна якась там інша? — він зазирнув мені в очі.

— Бо тобі треба десь виходити в люди, — розмірковувала я. — Ну ходити на вечірки, корпоративи. Треба якась красива і стильна жінка, а не така як я…