Глава 8.Підкуп кота і крутий бос

ДЕМ

— Тоді так і буду робити. Або ти до нас із Тимофієм заходь…

— Тільки коли твоїх батьків не буде, — я усміхнувся. — Думаю, їм навряд сподобається, що ти проводиш зі мною багато часу. 

— Можливо, навпаки, ти їм сподобаєшся, — знизала плечима вона. — Але краще поки дійсно нічого їм не казати, хай забудуть про той випадок, коли дзвонили по всіх лікарнях, а я дрихла поверхом вище…

— Прямо якісь шпигунські ігри, але мені подобається, — відповів я. — Я дійсно радий, що ти "дрихла" саме у мене. А щодо "потусити", можемо кудись сходити разом, нам не обовʼязково сидіти тільки вдома. Принаймні, якщо ти будеш зі мною, я буду впевнений, що ти не потрапиш в халепу. 

— Тоді можна сходити в кіно, — запропонувала вона. 

— Які фільми любиш? — одразу запитав я. 

— Люблю фантастику, пригоди, фентезі… Ну, коротше, щоб не нудно було…

— Ніби зараз йде передісторія "Голодних ігор", там щось таке. Правда, трохи похмуре. Ще "Марвел" ніби є, — я дістав мобільний і вбив в пошук мережу "Мультіплекс". 

— Мені сподобалися “Голодні ігри”, можна сходити на передісторію, — сказала Аліса. — Звісно, якщо ти любиш таке…

— Я теж дивився "Голодні ігри", — я усміхнувся. — І хотів подивитись цей фільм рано чи пізно. В кінотеатрі не був років пʼять. 

— Тоді давай сходимо, — вона кивнула. — Я теж давно не була кінотеатрі, якось все більше в інтернеті дивилася фільми ..

— Правда, він такий довгий, і сеанс завтра тільки вечірній… Твої батьки коли там приїжджають?...

— У неділю ввечері повертаються, а завтра ще вільний вечір, — вона ледь примружила очі. — Завтра я цілком можу сходити кудись з тобою!  

— Тоді купую білети, — сказав я, продовжуючи усміхатись, і обрав останній ряд в люкс-залі з диванчиками. Якраз диванчик посередині був вільний. — Все, є. 

— Супер! — Аліса заплескала в долоні. — Ти такий класний, Деме! Я рада, що маю такого друга! 

— Я теж радий, що маю тебе, — відповів я. — Ну, як подругу… Добре. Треба, певно, йти додому, ти вже, може, хочеш відпочити…

— Дякую тобі, що виручив мене, — вона раптом поклала свою долоню на мою руку. — Мабуть, тобі не завжди цікаво зі мною, але я буду старатися, щоб було цікаво. 

— Та не треба тобі нічого такого робити, мені і так цікаво. Я ж казав, — я все ж не втримався і на секунду переплів наші пальці. 

— Справді? Ну, тоді я спокійна. Але пообіцяй, якщо я буду говорити якісь дурниці, або робити щось, що тобі не сподобається, то ти не соромся і кажи. Я хочу, щоб коли ми разом, ти не нудьгував… А то вийде, що ти із ввічливості приділяєш мені увагу…

— Хіба схоже, що я роблю це з вічливості? — я знов зазирнув їй в очі, все ще тримаючи її за руку.

— А тоді чому? — вона, здається, щиро не розуміла цього. 

— Я ж сказав, мені цікаво з тобою, — відповів я. — подобається проводити час разом. 

Не можу ж я сказати, що вона мені подобається, це її може тільки відлякнути. Все ж, вона ще тільки студентка…

— Мені теж дуже подобається проводити з тобою час, — Аліса усміхнулася. — Іноді здається, що ти найкраще мене розумієш, навіть краще за Настю… Ну, це моя подруга, я тобі про неї розповідала…

— Я радий це чути, бути найкращим для тебе принаймні в чомусь мені дуже приємно, — відповів я. 

— О, слухай, як Тимофій мурчить, — вона нахилилася і взяла кота на руки. — То він каже, що йому також приємне твоє товариство…

Мені було трохи сумно, що вона прибрала свою руку з моєї, але я усміхнувся.

— Що ж, якщо навіть він мене визнав, значить, я можу бути тут частим гостем, — я простягнув долоню до мордочки Тимофія і почухав його за вушком. 

— Тоді заходь у будь-який час, — вона відпустила кота і знову, наче почувши мої думки, торкнулася моєї руки. — І дзвони чи пиши…
 

АЛІСА

— Ти теж можеш писати і дзвонити не тільки, якщо потрапиш в халепу, — Дем знов усміхнувся.

— Обов’язково, — я несподівано позіхнула. Незчулася за нашою розмовою, а на годиннику вже майже перша ночі… — Мабуть, ти вже втомився? — спитала в Дема. Адже він був сьогодні на роботі. 

— Є трохи, — він кивнув і встав зі стільця. — Але мені подобається проводити час з тобою. Добре, що ми сусіди, і додому йти близько. 

— Так, це дуже зручно, — відповіла я, й собі підводячись. — Тоді до завтра? О котрій мені бути готовою? 

— Так, до завтра, фільм починається пізно, ну, ми можемо до того десь повечеряти, — несподівано запропонував він і одразу додав. — Відплачу тобі за гостинність. 

 — Давай, — я кивнула. — Скажу чесно, я не дуже люблю готувати. За це мене мама завжди “пиляє”, каже, що я буду поганою дружиною…

— Ну, хіба хороша дружина — це цілодобове сидіння на кухні? — Дем усміхнувся. — Я от раніше думав, що хороша дружина — це кохана дружина. Правда, щось в цій схемі теж врешті-решт дало збій…

— Моя мама вважає, що в хорошої дружини має бути на першому місці порядок у домі та повний холодильник наїдків, — усміхнулася я. — А мені це так нудно… Хоча хтозна, можливо колись у старості це й буде єдиною втіхою у житті…