Глава 6. Я якось не так себе поводжу?

ДЕМ

Спочатку я подумав, що може прийшов невчасно і Аліса з тим хлопцем фліртує, чи щось подібне. Стало неприємно, може навіть боляче, мені не сподобалось це почуття, але я збирався відступити, аж поки не побачив, що Аліса не відповідала на його дії, а навпаки намагалась звільнитися.

Щойно я помітив це, діяв на автоматі.

Вмить опинився біля них, схопив цього хлопця за лікоть і смикнув на себе. Він розгубився, тож одразу випустив Алісу, а вона інстинктивно зробила декілька кроків від нього.

Ще мить і мій кулак опинився прямо в його обличчі. Як в сповільненій зйомці я спостерігав за тим, як придурок падає на асфальт. 

Я подався вперед і хотів зробити ще один удар навздогін, але відчув, як Аліса схопила мене за руку.

— Деме, я хочу піти звідси… — прошепотіла вона, зазираючи мені в очі. 

— Добре, — я кивнув і переплів наші пальці.

Ми казали, що будемо просто друзями, але зараз я чітко зрозумів, що Аліса для мене далеко не просто подруга. 

Аліса притиснулась до мене, я бачив, що вона все ще тремтіла. 

— Я поруч, не бійся…

Я повів її до машини, хотів посадити на переднє сидіння, але Аліса не відпускала мою руку.

Мовчала, дивилась кудись в землю, а її губи і плечі тремтіли.

— Алісо, все добре, — я все ж не зміг втриматись і обійняв її, легенько притискаючи до себе. 

— А що як би ти не прийшов… — тихо прошепотіла Аліса. — Що було б, якби ти…

— Я б прийшов, — перебив її я. — Я взагалі був поруч, трохи переживав за цю вечірку, — зізнався я. — Ти завжди можеш покластись на мене, Алісо.

— Деме… — вона вчепилась пальцями в мою сорочку і сховала очі на моїх грудях.

— Поїхали додому, — тихо сказав я.

Коли вона була так близько, було важче контролювати себе. Мені не хотілось зробити щось таке, що дискредитувало б нашу дружбу. Аліса не має мені подобатись, вона надто мала, ми зовсім не підходимо одне одному…

— Угу, — відповіла Аліса, але все так само не відсторонювалась від мене. 

Не знаю, скільки ми так стояли, пару хвилин чи, може, півгодини… Я обіймав її однією рукою, а іншою почав гладити по голові в заспокійливому жесті. 

В якусь мить вона перестала схлипувати і тремтіти.

Трохи відсторонилась від мене, зазирнула в очі:

— Дякую…

— Тобі нема за що дякувати мені, Алісо, — я усміхнувся і все ж не стримався і стер з її щоки сльозинку. — Поїхали додому, добре? 

— Я не хочу в квартиру…

— Можеш зайти до мене, — я запропонував це раніше, ніж подумав. 

Все ставало складніше, я мав відсторонитись від неї, а натомість навпаки почав ще більше зближуватись. 

На цих моїх словах вона почервоніла. 

— Мені незручно… 

— Ну якщо не хочеш, відведу тебе до твоїх дверей, — швидко додав я. 

— Ні, — тихо відповіла Аліса. — Не хочу залишатись сама… Будь ласка, не залишай мене саму.

— Тоді давай зайду в гості, — запропонував я. — Ти ж хотіла познайомити мене з твоїм котом… Хоча, я сьогодні без пригощань. 

— Дякую тобі…

***

Коли ми припаркувались і вийшли з машини, я бачив, що Аліса все ще трохи тремтіла.

Врешті-решт я плюнув на все і взяв її за руку:

— Не проти? — запитав я, знов переплівши наші пальці. 

Аліса лише похитала головою в знак заперечення, але вголос нічого не сказала. Була незвично мовчазною, певно, те, що трапилось, стало для неї серйозним стресом. 

Я повів її до ліфту, викликав його, і він майже одразу приїхав. Спочатку на автоматі натиснув останній поверх, але потім згадав, що ми мали йти до Аліси, і натиснув кнопку поверху нижче. 

Коли ліфт зупинився, ми вийшли і я підійшов до квартири, яка за логікою має розташовуватись під моєю. 

Аліса відпустила мою долоню і дістала з сумочки ключ, після чого вставила його в двері…

АЛІСА

Після того випадку з Сергієм мені було соромно дивитися в обличчя Дему. Я почувалася дуже незручно. Думала, що тепер він вважатиме, що я постійно поводжуся легковажно. Ну чому, зі мною увесь час відбуваються такі прикрі збіги обставин? 

Відчинивши двері, я глибоко вдихнула, повернулася до нього і сказала:

— Я знаю, про що ти думаєш…

— Правда? — трохи здивовано перепитав він, зазираючи мені в очі. — І про що ж я, на твою думку, думаю? 

— Що я постійно нариваюся на неприємності… — тихо сказала я. — Заходь, почувайся як удома, батьки приїдуть аж у неділю ввечері. 

— Нічого такого я не думаю, Алісо, — він усміхнувся і пройшов за мною у квартиру. 

— Ну, я до тебе прийшла п’яна, вклалася спати в твоє ліжко… А потім через кілька днів пішла на вечірку, і знову все не так, як треба… Якщо один раз з людиною трапляється халепа, то це може бути випадковістю, а якщо постійнно? Значить, я якось не так себе поводжу? Я недостатньо доросла і розумна, чи не так?