Ч.2. Акт 0. Рудий Гетьман

Паровий двигун космічного корабля працював на повну свою потужність. Звісно ж, для швидкого пересування в космічному ефірному просторі було достатньо лише сонячних вітрил. Вони створювали недостатній тиск ефіру в носовій частині корабля, і підвищували його в протилежній частині, за рахунок чого середовище само рухало судно. Але зараз, коли корабель проходив другий пояс астероїдів, йому потрібне було маневрування.

Усі троє взаємозамінних членів екіпажу, а саме – інженер з двигунів Толік, пілот Валька, та навігатор Віталя, на призвісько Жолоб, також працювали на максимумі своїх зусиль. Такі моменти видавались нечасто: із їхньої трійки в більш спокійний час, могли безпроблемно працювати двоє членів їхнього відділу керування польотами. Або й навіть усього лише один спеціаліст, взявши собі в якості підмоги когось, хто був найменш залученим в процесах корабля. Того ж Гошу Добровольського, який був майстром-шефом і виконував обов'язки корабельного кока, чи Мирослава – корабельного лікаря. А що? Треба ж давати екіпажу хоч трохи часу для сну, чи не так?

Артилерійський відділ також не спав. Насьогодні, на початку другого тисячоліття, розробки з автоматизації були достатньо новітніми й прогресивними. Електрика тільки-но почала вироблятися в більш-менш промислових масштабах, і з'являлася хіба що в найбільш заможних сім'ях аристократів. До захисних полів було ще дуже далеко, тож збиттям метеоритів, від яких не змогли ухилитись керувальники польотом, займались члени артилерійського відділу. Їх також було троє: Роберта Лінн, Брюс Едвардсон та Пашка Попович. Вони були взаємозамінними спеціалістами, й почергово підміняли одне одного. Як то кажуть, відпочинок – це зміна характеру праці, і, втомившись подавати снаряди чи заряджати гармату, можна дати рукам час на відпочинок, зайнявши операторське крісло.

Загалом, екіпаж космічного судна "Рудий Гетьман" складався рівно з дюжини чоловіків та жінок різного віку й спеціалізації. Окрім Павла Ступки – капітана корабля, що був кремезним, немов ядро, чолов'ягою, на кораблі було чотири відділи. В кожному – по три члени екіпажу, один з яких був заступником капітана.

Відділ керування польотами забезпечував навігацію судна, безперебійну роботу його сонячних вітрил та парового двигуна, й головним тут був Бондаренко – той, що пілот. Артилерійський відділ підтримував працездатність систем оборони корабля та забезпечував належне зберігання та кількість боєзапасів: Попович був тут за головного. Науковий відділ складався з лікаря, алхіміка Андрюхи, та, власне, науковця, на ймення Льончик, а побутовий - з кухаря, капелланки Джуді та спеціалістки зі зв'язку з надзвичайно довгим ім'ям, яке наразі можна опустити. Останні шестеро завжди могли залучатись на будь-які інші нагальні роботи для забезпечення працездатності головних систем, за які відповідали перші два відділи. Заступниками Капітана в останніх двох відділах були, відповідно, науковець Каденюк, та Гайді-Марія Стефанишин-Пайпер, дипломатка з навпрочуд довгим повним іменем, яка відповідала за зв'язок між кораблем та станціями.

– От дідько! Наліво давай, наліво! – скрикнув вусатий навігатор Бондаренкові. Валентин вправно крутнув штурвал уліво, потягнувши його трохи на себе, й величенький метеорит, ледь не зачепивши борт парового космольоту, продовжив рух по своїй орбіті. Це був останній більш-менш крупний шмат космічного льоду: далі – лише застиглі краплі Поясу Койпера, пошкодження від яких обшивка була здатна витримати.

– Молодці, хлопці й дівчата, що тут скажеш! Усе, як завжди: на висоті! - вигукнув капітан, похваливши своїх підлеглих, – Беремо курс на Еріду.

– Нам би хоч трохи запасів твердого палива поповнити. – озвучив свої побоювання матрос із нашивкою "Левченко" над лівою нагрудною кишенею, що відповідав за працездатність парового двигуна. – Цього разу прохід крізь Пояс виявився більш витратним, ніж зазвичай.

– На Макемаке залетимо на зворотньому шляху. – відповів Ступка Анатолію, кивнувши інженеру з двигунів, що почув його запит. - Наразі ж швидкість доставки коштовності є першочерговою задачею! Тож – виконуймо!

"Рудий Гетьман" був швидким і маневровим ефірольотом, який, як правило, використовувався для дипломатичних та інших спеціалізованих місій. Людство змогло заселити багацько небесних тіл Сонячної Системи, окрім планет внутрішнього поясу. Залишивши Меркурій, Венеру й Марс недоторканними, вони сконцентрували свою увагу на освоєнні Нептуна, Урана, планетоїдів астероїдних поясів, та супутників Юпітера й Сатурна.

Це не стало централізованою політикою Земних держав, залишаючись приватними ініціативами корпорацій, очолюваних знаттю й аристократією, от уже більш ніж сто років. Вони ж займались і розробками технологій, які дозволили ці подорожі реалізувати. Проривом стало винайдення сонячних вітрил, які дозволяли коригувати тиск ефірного середовища довкола корабля, а парові двигуни досягли піку свого розвитку, зробивши судна більш-менш керованими.

Основною метою освоєння космосу було, як правило, отримання цінних ресурсів, та підживлення егоїзму та амбіцій привілейованих членів суспільства. Один зі шляхтичів королівської крові вирішив, навіть, заснувати власну державу в Космосі, й три десятки років тому переїхав сам та перевіз усю свою родину зі слугами на Еріду. Його стали наслідувати й деякі інші, заселяючи крупні планетоїди на околицях Сонячної Системи.

– Бачу піратський корабель, – повідомив Віталій Капітану.

– Піратський корабель по правому борту, не наближається. Третя стадія готовності. – продублював його повідомлення через гучномовець Капітан. Наврядчи з такої відстані пірати зможуть наздогнати "Рудого Гетьмана", перш ніж він досягне Еріди, а ув'язуватися в бійку з негідниками зараз не було на часі. День народження наступниці престолу Койперської Унії мав бути вже завтра, й прикрасу треба було доставити вчасно.