Ч.1. Акт 0. Виправа

Гайді лежала в солоній теплій воді, абсолютно голою. Хоча саркофаг і знаходився в абсолютно темній та звукоізольованій кімнаті, за нею мали можливість спостерігати працівники Лабораторії. Й не лише за зовнішнім виглядом її тіла, ні. Детектори й датчики зчитували максимальну кількість змін, що відбувалась в організмі жінки, починаючи з пульсу, тиску та температури, й закінчуючи мозковою активністю. Що до мозкової активності, до речі. Свідомість Гайді, як ви зрозуміли, наразі була не тут.

У вухах дівчини посіли своє місце пристрої, схожі на бездротові навушники, очі були приховані за скельцями окулярів віртуальної реальності, що транслювали відповідні імпульси на повіки жінки, а на голові своє місце посів обруч. Ці імпульси, ультразвукові хвилі навушників, а також вібрації, що передавалися обручем, резонуючи з кістками черепа Гайді, створювали необхідний для занурення у Віртуал стан свідомості й сприйняття.

Гайді наразі була не тут. Вона була у Грі, за кермом футуристичної тачки, намагаючись впоратися з погонею. Її тіло час від часу смикалося, коли у Віртуалі відбувалося щось надто активне та рухливе, але максимум, що ці посмикування створювали, це ледь-ледь помітні хвилі на воді.

– Гей, ану назад! Пішли в дупу, покидьки! – спересердя вигукнула Гайді у Грі, різко вивертаючи кермо та обертаючи машину на сто вісімдесят градусів. Тіло ж її, при цьому, лишалося спокійним: лише обличчя ледь помітно смикнулось. – Зараз я вам покажу Гру!

Перед Гайді були переслідувачі. Десяток байкерів на так само футуристичних скутерах, що навіть не торкалися своїми переінакшеними колесами дорожнього полотна, зависнувши за десяток сантиметрів над ним. Молода дівчина, - а тут, у Віртуалі, Гайді була на декілька десятків років молодшою за реальну себе – витиснула педаль газу, змушуючи автівку миттєво почати свій рух на зустріч скутеристам. Ті також рушили вперед, ідучи на таран…