ТРУТНІ

У колгоспі «Комунар» в садку біля школи

Була пасіка  й стебник, де тримали бджоли.

Комбайнер Петро Осика         в нього жінка Бронька

Симпатична , невеличка й  мудра головонька,

Подала таку ідею, може  їм  це вдасться,

Завести собі маленьку пасіку для щастя.

Щоби мед    не купувати, а постійно їсти

Щоби разом у садочку на лавочці сісти

Й милуватися роями, і шумом жужання,

А  з вечора аж  до ранку солодом кохання.

Як рішили так й зробили, вулика дістали

Цілим селом рій зловили і в  нього  запхали.

Петро рано тільки встане вулик відкриває

І  дивиться на ті бджоли  й пісні їм співає.

Хто  не йде   до себе кличе і  хвалиться дуже:

«Погляди як он працюють  і порадь щось друже».

Йшов  Іван-шуткар Бандура поглядів на бджоли,

-Все тут добре,-каже-, та так  меду  не буде ніколи.

Треба трутнів для комплекту, щоби матка грала,

Щоби  швидко й як найбільше личинок відклала.

А де взяти того  трутня, де його купити?

Запитав Петро поради , що йому робити.

Іван каже: -до колгоспу на пасіку в банку півлітрову

Назбираєш ,та навіщо  не кажи нікому.

Назбирав Петро тих трутнів  у вулик закинув

Цілу сотню живих трутнів, лиш один загинув.

Йде селом  Павло Журавлик , пасічник поважний

Петро  гука : « Пане Павле  йдіть  роя покажу.»

Павло глянув  кашкет скинув і вухо почухав

-Чому трутнів так багато, що за показуха?

-Це,  щоб матка  гарно  грала  й по рамках ходила,

Щоб  сама не сумувала  і добре плодила .

Засміявсь Павло  і мовив ці слова пророчі:

«Це не твоя Петре жінка, що багато хоче!

Матка раз і лиш одному трутню віддається  

У   пасіці  на розпусту бджола  не ведеться».