Роздуми в куплетах
Наче сон
Спливло дитинство наче сон…
Холодні роси, буйні трави…
Струмки дощу з утеплених вікон
Слізьми негоди постікали
А юність ген, десь там в гаю
Наче дівчина заблудилась
По краю урвища пройшла
Не зупинилась.
Було кохання – не було
Сліди у пам’яті блукають
Над річкою рідне село
У снах так часто споминаю.
Де в повінь бистрої ріки
Долав бурхливі перешкоди
Потім відмолював гріхи
Десь помагав, а більше шкодив.
Попав в полон крилатих почуттів,
Ковтав гірку сльозу образи,
Та за тепло прожитих днів
Не пожалів, повір, ні разу
Усе в житті в мене було
Був злет, а був і спад,
Та я завжди ступав вперед
І не вертав назад.
Мав друзів, мав і ворогів,
Та хто ж їх з нас не мав…
Листки життя, так, як умів
Вперед перегортав.
Я долі дякую за те,
Що зустрів, друзі вас.
Що я душею молодів
Тут на вершинах трас.
Здоров’я зичу вам й добра
І довгих-довгих літ,
Вам з надзбручанського села
Я слатиму привіт.
Відредаговано: 12.11.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
