Епілог

Іван Степанович Мазепа, частина старшини та козаків у 1708 році відкрито перейшли на бік шведського короля Карла ХІІ. Але гірка поразка у Полтавській битві призвела до краху усіх планів. Це надломило сили гетьмана, підірвало його здоров'я…

Помирав Іван у далекому молдавському місті в страшну грозову ніч 21 серпня 1709 року, коли гуркотіла, стукала у вікна шалена буря і злива очищала землю від бруду - ніби сама природа оплакувала гетьмана.

Перед смертю Іван зберігав присутність духу, цитував Овідія і, між іншим, помітив, що вмирає у тих краях, де й улюблений ним поет – вигнанець.

***

Минуло багато років і якось до церкви Святого Георгія, що у далекому румунському місті Галаці, зайшла черниця. Судячи по обличчю і обрису фігури у чорному -  це була під літами, але ще красива і ставна жінка. Помолившись, вона поцікавилася у настоятеля про гроб Івана Мазепи, українського гетьмана.

Священик показав їй місце перед вівтарем, пояснивши, що саме тут була його могила, але вже давно місцева влада вирішила перепоховати прах померлого на цвинтарі.

Черниця подякувала і вирушила дорогою, вказаною священиком, попередньо купивши на міській площі квіти.

  …На кладовищі було пусто, лише холодний вітер з Дунаю колихав напівголі дерева і шелестів між могильними пам'ятниками, ніс іржаве листя й самотні снігові крупинки.

Черниця довго марно блукала між могилами, досить змерзла, а тому зважилася постукати у ветху хатину кладовищенського сторожа. Тут жінка трохи погрілася, поки сторож зосереджено листав засмальцьовану книгу. Щось бурмочучи про себе, сторож вийшов із домика і зашкутильгав алеєю між могильними монументами і хрестами.

Нарешті, зі схвильованим серцем і онімілим обличчям, жінка зупинилася біля маленького горбка без огорожі, з хрестом і висохлою травою. Вона заплакала, опустилася на коліна, поклала квіти і насилу запалила гніт маленької свічки. Довго сиділа вона, потім зняла медальйон і закопала його в холодну землю могили. І підставила руку вітру, і на долоню лягла маленька сніжинка.