Розділ 3. Нічні історії

Сонце, ніби примхлива пані, зовсім позбулося хмар і  обійняло весь степ спекотними хвилями. Хижі птахи ширяли в синьому небі, пильним зором окидаючи двох самотніх вершників.

Іван та його слуга їхали мовчки. Час від часу, їм на шляху траплялися острівці дерев, вони відпочивали в тіні, їли коржі, пили вино з дерев'яних баклажок, набирали воду зі струмка, а потім знову продовжували путь у степовому різноцвітті, в царстві шовковистої зелено - сірої трави, де хвилювалася ковила, гостро пахнув гіркий полин, а різні польові квіти тішили око. Над квітами хазяйнувато кружляли бджоли, а високо в небі купалися в синьому повітрі легкі птахи і співали на різні голоси.

Мабуть, їхній приклад вплинув на Якова, який голосно затягнув пісню:

Ой на горі тай женці жнуть    

А попід горою яром-долиною козаки йдуть

Гей долиною гей широкою козаки йдуть!

Попереду Дорошенко*              

Веде своє військо військо запорізьке хорошенько

Гей долиною гей широкою хорошенько!

Посеpединi посереду пан хоpунжий

Пiд ним кониченько,

пiд ним воpоненький сильно дужий

Гей долиною гей широкою сильно дужий!

Іван їхав мовчки, не знімаючи маски - під нею йому якось легше думалося, вона дозволяла відгородитись від світу. Згадувалась йому зовсім не пристрасна Зузанна і не поєдинок з божевільним від ревнощів Альбовським.

Згадував він давні роки: перед очима проходила його молодість, прекрасне місто Київ та навчання в академії, не менш красива Варшава, величні та такі загадкові європейські міста.

Як він тоді жадібно осягав науки, шукав книги і відкрив для себе принадність латинських авторів, як захопився Овідієм, довідався про його життя і сам себе зараз відчував вигнанцем, як і цей поет, який закінчив свої дні біля понту Евксинського. Він пам'ятав напам'ять полум'яні рядки Овідія:

Спека була. Вже вивершив день опівденну годину…

Бачу, Корінна ввійшла... Розпущена туніка вільно,

Вільно й волосся витке мовби спливало з рамен.

Туніку з неї я зняв, хоч, тонка, й не була на заваді,—

Все ж, аби зняти її, трохи таки поборовсь,

Трохи, бо в тій боротьбі лиш я жадав перемоги,

Хто на поразку пристав — легко долати таких.

От і стала вона, вже оголена, переді мною, —

Мов бездоганна різьба — жодної вади ніде.

Перса!.. Вони мов самі пружно тяглись до долонь.

Як під крутими грудьми рівномірно живіт округлявся!

Як понад стегна гладкі плавно підносився стан!

Та хіба все опишу? А все було захвату гідне!

От я її й пригорнув, голу, до тіла свого.

Інше — знатиме всяк...

Геть розморило й мене — я на постелі приліг.*

Як він тоді любив, так, дуже любив, і це кохання було гармонійним, чистим і красивим, але потім перетворилося на те, що греки називали thea mania («божевілля від богів»).

«Щойно я побачив її, я був втрачений. Бо рана Краси гостріша за будь-яку зброю, і вона проходить через очі до самої душі», - так писав Ахілл Татій*.

Дівчині було п'ятнадцять років, і кохання це було у Венеції. Як він співав їй серенаду свого твору, читав вірші, коли вони пливли в гондолі синьо-зеленим каналом, і як вона відповідала йому поцілунками, і, зрештою батьки її розлучили їх – хіба може дочка дожа вийти заміж за простого козака з далекої Украйни, хай навіть і заможного...

Повернувшись додому, він таки одружився, але це була більше турбота, а не кохання. Загинув у поході його товариш, і Іван узяв за себе дружину його Ганну*, яку раніше добре знав і навіть іноді, тишком-нишком, помічав симпатію з її боку, але нічого собі не дозволяв - гульвісничати за спиною друга - остання справа!

  Дружина була гарна і пристрасна, але старше на два з половиною роки, дещо сварлива, тому Іван намагався менше бувати вдома, а коли з'являвся, більше дбав про двох осиротілих діток, як про своїх власних, а дружині приділяв менше уваги.

Смутно й гірко було на душі Івана, і він вирішив трохи розвіятися, гучно свиснув і поскакав риссю, а за ним, пришпоривши коня, помчав і здивований слуга Яків.

Лише коли стало вечоріти вирішили вони зупинитися на нічліг поруч із лісом, на березі маленької річечки.

Знявши нарешті свою маску, Іван викупався, притяг дров, нагрів у ківшику води, начисто поголився і приліг біля багаття.