Розділ 2. Любов та дуель

Вечір та початок ночі були неспокійними. Яків з'явився пізно, від нього тхнуло, наче від винної бочки. Він пробував послужити, розповідав про жваву служницю Катерину, але Іванові набрид:

- Іди геть, п'яна пика. Ступай, проспись!

Відіславши Якова, Іван відчинив вікно, щоб вологе повітря своїми потоками очистило атмосферу приміщення, в якому очевидно давно не жили.

Буквально звалившись у ліжко, Іван потонув у перині і одразу ж, утомлений, поринув у глибокий сон.

Прокинувся він серед ночі. Йому здалося, що вітер увірвався у вікно, тому так сильно грюкнули двері.

Придивившись, він у мертвому місячному світлі побачив свічку, що летіла в повітрі, полум'я якої ледь коливалося. Йому стало страшно, бо слідом за свічкою рухалася постать у білому.

- Хто ти, видіння, чи жива людина? – пробелькотів мандрівник. Його рука сотворила хрест і почала шукати на столику пістолет.

Але привид, що виявився жінкою, мовчки наблизився до нього з розкритими руками.

З подивом Іван впізнав дружину господаря замку. Він не міг не визнати, що виглядала вона зараз дуже красивою! Один порух - і темна шовкова накидка злетіла з її плечей, наче метелик. Пишне смоляне волосся, що позбулося сковуючих шпильок, важкою хвилею омило плечі її, обшитий мереживом пеньюар з найтоншого шовку не приховував досконалі форми тіла; Іванові, в першу чергу, кинулися в очі гострі кінчики грудей, які натягували тканину і темний лісок лона, що чітко виділявся на білому тілі, йому навіть здалося він бачить лісову печерку, заповнену медвяними соками бажання. Очі мляво блиснули незвичайним блиском, а губи склалися в спокусливу посмішку.

- Ну йди ж до мене, Іванку, йди, - ніжно шепотіла жінка.

- О, пані Зузанно, який несподіваний візит! – здивовано промовив Іван. - Ви мене зовсім збентежили! Яка краса! Але..., наважусь помітити, тепер піст, а я людина, яка дотримується...

- Ну, що за умовності, - перебила вона, - відкиньте геть усі забобони та перепони! Адже ви мені подобаєтеся, і ми кохаємо одне одного, ми полюбили, як тільки побачили одне одного.

- Пані Зузанно, ну що ви! Тепер ніч ... Ідіть, ступайте собі з Богом! – з відчаю вигукнув Іван.

Але Зузанна вже торкнулася його руки, і Іван відчув, як гріх спокуси вже проник в нього, гарячі хвилі побігли тілом.

Жінка припала до нього, почала обіймати і цілувати. Кожен поцілунок, дотик пальців опалював вогнем.

Він намагався схопитися щоб втекти, але вона втримала його, почала пестити ніжно і пристрасно. Іван помітив, що руки вже не належать йому, з рота замість слів вириваються лише звуки...

Він здійснив останню спробу -  намагався відштовхнути напівоголену красуню. Але руки вже не слухали його, вони почали торкатися її тіла окремими ніжними дотиками; він став пестити її м'які груди, через що соски стали ще гострішими, він обводив пальцями півкола навколо сосків, через що вона млосно зітхнула і припала до його вуст довгим поцілунком. Він чув, як шалено билося її серце.

Потім вона відірвалася від нього і через голову зняла сорочку і все її стигле, наче плід під гарячим сонцем, тіло відкрилося йому. Вона склала йому руки і ласкавим порухом поклала на ліжко і скочила зі швидкістю кішки на нього, ніби він був верховим конем, а вона  -   шаленою вершницею. Все це сталося швидко, так, що Іван ледве зміг схаменутися; він стиснув руками її стегна, ширина яких тепер здавалася неосяжною, а вона почала підскакувати на ньому, ніби в сідлі; він намагався було скинути її, щоб самому володіти ситуацією, але вийшло, що тільки ляснув її по рухливому заду, вона застогнала, попросила ще й стиснула міцно його своїми ногами.

І він зовсім втратив свідомість і пам'ять, він лився, наче вода під місячним серпом, що світлішав на небі, а потім злетів над сплячою землею, над полями і луками. Вітру не було, була лише шалена стрибка, що змінювалася плавним польотом під ніжним місячним сяйвом. Часом він і його вершниця у своєму польоті торкалися води, і вода бісерними бризками обсипала їх.

І ось світ перекинувся і вона, сміючись, задоволена лягла на спину, і її перса були гарячі ще сповнені бажанням. Вона сміялася, а йому здавалося, що усе це сниться, він відчував пронизливу, гостру млосну – солодку насолоду, як раптом відчув – тіло її почало пульсувати, видавати дикі крики, стискати його, він одразу скинув те, що томило його, раптом відчув якусь легкість, його сили вичерпалися, й він упав поруч із нею.

«Гарно! Як же гарно!» - подумалось Іванові. Він почав шепотіти ніжні слова, вона відповідала легкими вдячними поцілунками. Вони були зовсім ослаблені й лежали у тісних обіймах.

А коли спалахнув світанок, Іван прийшов до тями - поруч лежала красуня Зузанна з розпущеним волоссям, з довгими, як стріли, віями. Вона відкинула на обидва боки білі голі руки і раптом застогнала, підвівши догори очі, в яких блиснула сльозинка, а двері вже відчинилися і на них дивилося суворе обличчя їхньої долі.

***

Поєдинок вирішили провести поза замком, «щоб не оскверняти житло кров'ю ворога», як висловився пан Альбовський.

Даремно просив про прощення гість, який прибув учора, даремно молила чоловіка і лила сльози пані Зузанна Альбовська – вона була замкнена в одній із кімнат. Пан Альбовський був червоний від гніву і непохитний.