Мені (не) подобається

Якось під час розмови з другом, він запитав: " Що тобі подобається ?" У цей момент мій мозок починав згадувати усі заняття, що мені подобаються. Це і малювання, пазли, біг, щось готувати, насолоджуватися їжею, слухати джаз, гуляти, зустрічати неймовірних людей, дивитися дійсно крутий фільм або прекрасна музика тощо. Це все спливало у моїй голові, продовжуючи мовчати. Тому, коли мовчанка затягувалася, відповіла : " Не знаю, напевно біг". 
Після цієї розмови, я задумалася, а що мені подобається. Чи дійсно ті, речі мені подобаються ? Можливо їх просто нав'язало суспільство, сім'я, друзі. 
Сумно, коли ти займаєшся, а тебе можуть критикувати або як вони кажуть, висловлюють свою думку чи занепокоєння. 
Можливо вони праві ? Або ні ! І тут йде ще супротив проти інших. Доводиш комусь, що тобі це подобається. Тому знову  ставиш питання до себе - Чи дійсно тепер мені це подобається?
Страшно, коли роблю те, що подобається та воно без цієї ейфорії, щось не так, не захоплює як на початку. А тепер воно мені подобається?
І відповідь - я не знаю. Я не знаю, що мені подобається. Досі не знаю. Просто пробую. Стараюсь вникати, погружатися у процес і отримувати насолоду чи відпочивати від реальності.

Знаю, коли мені щось подобається, дійсно подобається, весь світ ніби зупиняється. Є тільки ти і те, що тобі подобається. Ці декілька хвилин, годин насолоди.

Можливо при наступній розмові з другом чи іншою людиною, скажу: -  Не знаю, бо у вічному пошуці. Знаю тільки те, що ніби зникаю. Існую тільки я та це захоплення. Цей невеличкий моментик щастя.