Розділ 3. «Хотинська фортеця»

Прокинутися Діну змусили розмови за вікном її кімнати.

— Чому ти ніколи не розповідала мені про неї? — запитував Стас у сестри.

— Тому що ми не такі й подруги, — відповіла Інга. — Просто всі в групі знають, як сильно Дінка полюбляє подорожі і як довго відкладала на поїздку на цих канікулах. Мені теж дуже хотілося кудись поїхати, але не було з ким. Ти ж знаєш Бориса, він жахливий домосід. Та й набрид він мені. Я вже давно збираюся розійтися з ним. Ось і вирішила запросити сюди Дінку, а потім ми разом плануємо вирушити в подорож. До того ж, будинок більше ніж на місяць повністю в нашому розпорядженні. Не думаю, що батьки повернуться від дядька раніше серпня. Усе ж там море, пляж.

Діна встала з ліжка й обережно визирнула у віконце. Вона не розуміла, чому Інга і Стас обговорювали її під її ж вікнами. І, тільки не побачивши нікого у дворі, здогадалася, що вони сиділи зовсім не під її вікнами, а десь у іншому місці, але тихим ранком усі звуки лунали набагато гучніше, ніж удень.

— Як ви познайомилися? — запитала Інга.

Чекаючи відповіді, Діна напружилася. Їй чомусь здалося, що з того, як відповість Станіслав, вона зможе зрозуміти, що він справді відчуває до неї. Дівчина встигла помітити, що він майже завжди відповідає з іронією або просто сміючись, але тепер голос Стаса пролунав серйозно.

— Думаю, це доля. Ти ж знаєш, я взагалі не люблю виходити з вагона під час зупинок, а тут серед ночі раптом зрозумів, що більше не можу сидіти в купе. Мені весь час не вистачало повітря. Та й побачене уві сні не давало спокою. Ось я й вирішив, що неодмінно повинен вийти. Провідник попередив, що стоянка зовсім коротка, але мене це не зупинило. Виходжу, а там вона. Кумедна така. Стоїть, навантажена сумками, немов не в поїздку зібралась, а переїжджає. Не повіриш, але мені раптом здалося, що я зустрічав її раніше. Може, наяву, а може, й у дивному сні, який приснився мені якраз напередодні поїздки…

— І що ж це за сон такий? — Інга дивилася на брата все з більшим здивуванням. Вона ніколи раніше не бачила його таким задумливим, серйозним і дещо розгубленим.

— Та нісенітниця якась. Начебто я беру участь у Хотинській битві 1621 року, й гину. Напевно, не дає спокою завершення відпустки. Мабуть, занадто сильно не хочеться вертатися до роботи.

Погоджуючись, Інга кивнула, а Діні від розказаного Стасом сну стало якось боязко. Вона мимоволі згадала свій сон, який побачила тієї ж ночі, і про ту ж битву. Дівчина вже хотіла вибігти з будинку, щоб розпитати подробиці сну у Станіслава, коли почула, як Інга запитала:

— А що було потім?

— Потім? — Стас усміхнувся. — Потім з’ясувалося, що вона їде в тому ж купе, що і я. Ми розговорилися.

Хлопець запнувся, не знаючи, чи варто розповідати про те, що відбулося вночі. Діна знову напружилася. Вона з жахом уявила, що буде, якщо Інга довідається, як вона ледве не провела ніч із незнайомцем. Діна завжди намагалася тримати своє особисте життя подалі від однокурсників. Більше за все вона боялася стати об’єктом пліток. І ось тепер, через її нестриманість чи балакучість Стаса, її дорожній роман може стати на курсі сенсацією номер один.

— Ми розговорилися, — повторив останні слова Станіслав. — І розмовляли до тих пір, поки вона не втомилась і не заснула. А зранку з’ясувалося, що вона їде до тебе в гості. Ось і все.

— Ні, не все, — Інга з усмішкою подивилася на брата. — Мені здається, Стасику, ти чогось не договорюєш.

Діна ледве встигла видихнути, як слова Інги змусили її знову напружитися.

— І що ж, на твою думку, я не договорюю? — з легким роздратуванням запитав Стас.

— Ти закохався в Дінку. Це так?

— Маєш рацію. Я вже говорив, що ніколи не відчував нічого подібного. Мені здається, що я знаю її вже тисячу років.

Обличчя Діни розпливлось у щасливій усмішці. Вона побоювалася, що придбаний нею за рік поїдання бутербродів жирок зробив її непривабливою. Але, на щастя, це було не так. І все ж її порадувало не стільки те, що вона, як і раніше, подобалася чоловікам, скільки те, що так сильно подобалася Станіславу. Він теж приваблював її, хоча Діна й не вважала це почуття коханням.

— Добре, вистачить насміхатися, — промовив Стас, дивлячись на задоволене обличчя сестри. — Іди буди Діну, поснідаємо й підемо до фортеці. Я однаково повинен сьогодні зайти туди, щоб одержати графік чергувань.

Почувши Станіслава, Діна в паніці подивилася навколо. Вона не знала, як краще вчинити, щоб Інга не здогадалася, що вона підслуховувала їхню розмову. Першим бажанням дівчини було лягти і зробити вигляд, що вона спить. Але Діна була занадто поганою акторкою, щоб її відразу не викрили. Замість того, щоб лягти, вона схопила халатик і кинулася до ванної кімнати.

***

Діна стояла й, немов заворожена, дивилася на фортецю. До цього часу вона багато разів бачила її на фотографіях в Інтернеті й у фільмах. Але відчуття, які фортеця викликала в неї тепер, не можна було навіть порівняти з тим, що вона відчувала тоді. Тоді фортеця здавалася їй лише величною й гарною, а нині вона була немов живою. Діна мимоволі згадала «Баладу про час» Володимира Висоцького, їй здалося, що ніщо краще за цей твір не передає відчуття, які пробуджує Хотинська фортеця. Коли Діна дивилася на цю величну будівлю, їй здалося, що стіни фортеці, які сторіччями вбирали в себе минуле, ось-ось підхоплять її й віднесуть на сотні років назад, і вона опиниться серед шляхетних і безстрашних воїнів, які ціною власного життя захищали фортецю від ворогів.