Розділ 6. Минуле, що не відпускає

Ніч огорнула місто, і вони нарешті знайшли сховище, де могли сховатися після ризикованої втечі. Вони розмістилися в невеликій кімнаті, заповненій лише старими меблями й декількома свічками, що освітлювали їхні стомленні обличчя. Данте сидів навпроти, вдивляючись у темряву, ніби обдумуючи подальший план 

Віолетта відчула легкий трепет у грудях, спостерігаючи за ним. Спогади повільно накочувалися на неї, змушуючи її серце калатати. Вона ніколи не хотіла знову переживати минуле, але, тепер, коли вони опинилися разом у цій пастці, вона не могла втекти від спогадів.

Їхні стосунки були далекими від звичайних. Данте завжди був її слабкістю і силою водночас. Вона пам'ятала, як вони вперше зустрілися, як їхні життя, повні небезпеки й брехні, переплелися у складний танець. Він був для неї всім — другом, союзником, коханцем. Вона довіряла йому більше, ніж будь-кому іншому, але разом із цим була та частина її душі, яка завжди знала, що вона не може бути поруч із ним надовго.

Вона опустила погляд, усвідомлюючи, що насправді ніколи не переставала любити його. Незважаючи на роки, незважаючи на зраду, яка розірвала їхнє життя на шматки, частина її душі все ще залишалася прив'язаною до Данте. Але тепер усе було інакше. Її серце і розум перебували у постійному конфлікті: вона знала, що повинна зосередитися на помсті, але його присутність знову змушувала сумніватися у власних намірах.

"Данте, — думала вона, намагаючись приховати трепет від його близькості. — Чому ти повинен бути саме тією людиною, яка змушує мене відчувати слабкість? Ти завжди був для мене чимось більшим, ніж просто союзником. Але тепер я повернулася, і ти маєш зрозуміти: наші шляхи знову можуть розійтися, і цього разу — назавжди".

Вона кинула на нього погляд, намагаючись приховати свої справжні емоції. Його обличчя було зосереджене, але вона помітила в його очах щось, що нагадувала біль — такий самий біль, який відчувала вона сама. Чи можливо, що він теж пам'ятав усе, що було між ними? Можливо, він теж шкодував про їхню розлуку?

Віолетта на мить заплющила очі, змушуючи себе знову зосередитися. Вона прийшла сюди не для того, щоб знову зануритися в його світ, а щоб знайти захист і зупинити Філіппо. Але щоразу, коли вона була поруч із Данте, її наміри слабшали.

"Ми колись вірили одне одному. І, можливо, я зрадила тебе, але ця зрада не була простою. У мене були свої причини, свої страхи, і навіть якщо ти ніколи не зможеш пробачити мені це, я мусила повернутися. Бо ніхто інший не зможе допомогти мені так, як ти".

Вона вдихнула, змушуючи себе знову взяти себе в руки, намагаючись не дати цим почуттям взяти над нею верх. Її завдання було важливішим за будь-які емоції. Вона повинна знайти Філіппо й покінчити з ним, і якщо для цього потрібно знову побути поруч із Данте, то вона готова була заплатити таку ціну.

— Віолетто, — його голос порушив її думки, повертаючи її до реальності.

Вона підняла погляд, помічаючи, що він теж вивчає її, наче шукаючи відповіді на питання, які не наважувався поставити.

— Знаю, що ми пройшли складний шлях, і що ти прийшла сюди не з доброї волі. Але зараз ми обоє стоїмо перед однією загрозою. Ми маємо об'єднати зусилля, якщо хочемо вийти з цього живими, — його слова були серйозними, але вона помітила в них приховану теплоту, яку він намагався приховати.

Вона кивнула, вдихаючи глибше, щоб зібратися з думками.

— Я розумію, Данте. Я готова до того, що на нас чекає. І цього разу я не зраджу твоєї довіри, — її голос був тихим, але рішучим.

Між ними знову запанувала тиша, але тепер вона не була такою холодною. Вони обоє знали, що минуле залишило свій слід, але цього разу вони мусили подолати його, щоб зосередитися на головному. Віолетта відчувала, що вона знову опинилася в його полоні, але на цей раз вона не дозволить почуттям взяти над собою гору. Їхня мета — знищити Філіппо, і цього разу вона зробить усе, щоб перемогти.