Глава одинадцята. Поряд.

      Будівля горіла. Він не встиг її врятувати. Веспера отримала великі опіки по всьому тілу. Лікарі казали, що без потрібного нагляду і спеціальних ліків опіки будуть заживати куди довше, та й залишаться жахливі шрами...

    Але що міг зробити хлопець, якому навіть на власну їжу інколи не вистачало коштів, що вже казати про дорогі ліки?

— Усе буде добре... - Прошепотіла Веспера в проміжок, коли була при тямі.

— Та як ти можеш бути такою спокійною... - Ковтаючи сльози, прошепотів Юрій.

    Якби дитячий будинок не загорівся, хлопець був би впевненим, що у дівчини є хоч якийсь прихисток і їжа. А зараз куди їм йти? І чи їх взагалі приймують?

***                      

    «Як ти мене вже бісиш...» - саме з такою думкою прокинувся Лургер, зрозумівши, що Веспера весь час була поряд. Вона теж спала, притулившись до хлопця, наче хотіла бути куди ближче, ніж могла, при цьому інколи тихо посапуючи і щось бурмочучи. Дівчина навіть не прокинулась, коли Лургер легенько поворухнувся, спробувавши встати.

   «Ну чому тобі треба було прив'язалась саме до мене?» - Запитав сам у себе Лургер, намагаючись «влізти» в шкіру дівчини. - «Чому не якийсь інший хлопець?»

    Сам Лургер не бачив себе поряд з Весперою починаючи з того, що йому здавалось, наче вони не підходять один одному і закінчуючи тим, що Веспера могла бути просто залежною від нього. Хлопець пам'ятав, як дівчина намагалась приділяти йому багато уваги в свій вільний час, що його бісило і турбувало одночасно.

    Чи може у дівчини бути якесь травмоване дитинство? Може, її просто хтось кинув, ось вона й вирішила, що якщо приділяти багато уваги партнеру, він точно не піде?

    Коли дівчина прокинулась, вона майже одразу почала шукати Лургера поглядом. Знайшовши хлопця, вона тихо видихнула і... Кудись зникла. Спочатку хлопець навіть зрадів, що дівчина більше його діставати якийсь час не буде, але коли пройшло більше сорока хвилин, він почав злегка турбуватись. Не те, що Лургеру було прям так цікаво, куди поділась клята дівчина. Просто було дивно, що вона різко кудись зникла.

   Але Лургер відпочивав від Веспери недовго. Вона прийшла через годину, несучи в передніх лапах якусь дивну рожеву капусту. Лургер не втримався і здивовано зиркнув на те, що несла Веспера.

— Що це? - Запитав він, коли дівчина сіла поряд і простягнула невеличкий шматок.

    Взявши лист капусти, хлопець з цікавістю почав її роздивлятись. Він ніколи нічого подібного не бачив навіть у іграх. Де Веспера це взагалі взяла? І чи безпечно це їсти? А чи можна це взагалі їсти? Може, це щось отруйне?

— Це солодка капуста. - Пояснила дівчина, взявши й собі невеличкий листок. - Зовсім недавно додали.

— А що, в some evolution вже було оновлення? - Ще більше здивувався хлопець.

   А раніше ж він казав, що some evolution його улюблена гра і в ній він проводив багато часу... Лургер явно втрачав хват.

— Доки тебе не було.

    Принюхавшись до повітря довкола листка, Лургер зрозумів, що той дійсно пах чимось солодкуватим. Цікаво, на смак ця капуста дійсно солодка, чи її так назвали чисто з-за запаху і вигляду?

    Хлопець невпевнено відкусив маленький шматочок. Можливо, нічого й не станеться, якщо він з'їсть щось маленьке. Принаймні, наслідки такими поганими не будуть, як він собі уявляв. Язик одразу відчув солодкий смак, який чимось нагадував цукровий буряк. Було незвично їсти те, що чимось нагадувало їжу з дитинства.

— Непогано. - Нарешті мовив Лургер.

— Хочеш іще? - Запропонувала Веспера, простягнувши трошки більший листок.

— Вибач, але у мене зараз справи. Я... Потім поїм, добре?

— Не забудь! - Почув Лургер перед тим, як переміститись в гру, де ще могла бути Запітуя.

..                        

..                         

..                   

..                     

..                       

    Айсберг пообіцяв, що доставить письмо Запітуї, зберегши його в ідеальному стані. Лургер не знав, чи можна вірити хлопцеві на всі сто відсотків. Йому просто доводилось молитись богам, щоб все було добре.

— Як все пройшло? - Запитала Веспера, яка явно здогадалась, що хлопець знову ходив по якихось своїх справах.

   Цікаво, чи чекає вона, що Лургер розкаже їй про свої справи? А може, вона цікавиться тільки з-за того, щоб підтримати розмову, і їй насправді просто начхати, що там робив хлопець?

    Та й запитала дівчина так, наче вони одружені кілька років і подібні питання увійшли в звичку. Якось це дивно і навіть трошки неприємно. Може, якби Лургер по-справжньому кохав її, це йому і сподобалось би?

— Наче непогано. - Ухильно відповів Лургер.

     Веспера кивнула. Вона простягнула йому частину тієї рожевої капусти, яку хлопець пообіцяв доїсти пізніше. В очах було благання прийняти і хоч трохи побути поряд якийсь час. Дівчині зараз було не важливо, чи говорить Лургер щось. Їй просто хотілось, щоб він побув з нею поряд. Хоча б в тиші.

    Лургер все ж прийняв їжу. Він давно не їв нормально, тому капуста могла поки що підійти. Відкусивши перший шматок, хлопець швидко прожував його, особливо вже не думаючи, чи хоче Веспера його отруїти.

— А ти як час провела? - Запитав хлопець, не змогши сидіти в тиші довгий час.

— Та як я можу час провести... - Видихнула Веспера. - Робота дім, дім, робота. Взагалі майже нічого цікавого в житті.

   Хлопець кивнув. Він згадав, як дівчину не сильно люблять на «роботі». Він би навіть пожалів її, якби щось відчував до неї. Але Лургер нічого не відчував, і відчувати поки не хотів.

    Різко, небо потемніло. Веспера різко підскочила і хотіла було підскочити до Лургера, але ноги наче приросли до землі. Обидва не знали, що відбувається. Їм лиш залишалось дивитись на небо й гадати, чи варто спробувати щось вдіяти і що взагалі відбувається.