Глава четверта. Можливість.

    Лургер прокинувся надто рано. Потягнувшись, він різко озирнувся по сторонах, чуючи різноманітні звуки, які могли видавати вороги. Спробувавши встати, він відчув, як ноги на кілька секунд згибаються, наче ще не до кінця прокинулись. М'язи ниють знову після жорстокого нападу.

    Не пройшло і кілька місяців, як він став великим, а на нього вже нападають ледь не кожного дня, наче відчуваючи, ким він насправді є. Лургер не знав, чи то йому так щастить і він просто не звертав увагу на те, скільки битв відбувається у його житті, чи то Озір відсилає когось, щоб перевірити, чи зможе молодий великий протриматися.

    Хлопець тримався якийсь час. Його впевненість почала поступово руйнуватись після того, як зустрівшись випадково з Озіром одним вечором, він почув від нього фразу:

— У реальному світі ти почнеш змінюватись.

     Що за маячня?

     Лургер не знав, чи кинув чоловік цю фразу, лиш би змусити хлопця хвилюватись, але щось всередині Лургера почало повільно перевертатись. Невидима пружина почала натягуватись з кожною думкою про почуте.

   Що значить змінюватись? Чому? А якщо я не хочу? Чи можна буде це якось прибрати потім? А як інші на це все взагалі відреагують?

    Більше за все хлопець хвилювався, що його не приймуть власні батьки, якщо він колись все ж зможе вибратись з ігри. Вони ніколи не любили яскраву зовнішність у дітей, що вже казати про власного сина. Що ж буде, якщо Лургер зміниться кардинально ледь не на їх очах?

— Слухай, а великі якось можуть вийти з гри у реальний світ? - Намагаючись сховати стурбованість, запитав у той вечір Лургер.

    Озір з холодним спокоєм мовив:

— Поняття не маю, роби все сам.

    «Ясно, вирішив використати тактику багатьох вчителів "нічого не знаю, мене навіть не питайте"» - з'явилась у Лургера думка, від якої він тихо фиркнув. Ну і хрен з ним, з тим Озіром! Хлопець і сам не настільки поганий, щоб придумати хоч щось.

    Але це примарне «щось» не з'явилось навіть сьогодні, коли Лургер, відбиваючись від нового нападу, думав про реальність і те, що там відбувається зараз. Чи сумують за ним взагалі батьки? Чи зробили вони взагалі щось, щоб допомогти йому вибратись з гри? Мабуть, ні, бо тоді б він відчув, що щось не так. Принаймні, він сподівався на це.

    Чи контролює Варрив щось у реальному світі? У нього ж повинні бути підлеглі, які сидять не тільки у грі. А якщо ці підлеглі все ж можуть виходити з гри у реальний світ? Знайти б ще такого підлеглого, щоб його можна було добре розпитати, зберегши при цьому розмову в таємниці...

    У Орлени, яка за цей час встигла змінити нік на Весперу, кажучи, що він більш крутий, питати не варіант. Навіть попри те, що пройшло лиш кілька тижнів, вона все ще не викликала довіри у своїх, і Лургер це чудово побачив, коли дівчину ледь не прибили за випадкову помилку.

    Тоді хлопець захистив дівчину, і, мабуть, вперше побачив, як у очах гравців з'являється легкий страх. Невже вже багато хто знає, що він великий? Погано. Все ж, інші можуть знати про великих набагато більше, ніж сам Лургер.

    А якщо ж ні... Тоді хлопцю просто пощастило, що його можуть боятись з-за високого рівня у грі.

    Того вечора він прийшов до Веспери поцікавитись, чи все ж нею добре після «нападу». В голові крутилось багато питань, які він хотів би задати, але не міг підловити підходящий час. Веспера надто багато говорила як про цю помилку, скаржачись на неї, так і про якісь свої інші справи, перелазячи з гілки на гілку. А потім взагалі схопила Лургера за руку і повела за собою вглиб кімнати, кажучи, що він, мабуть, втомився після виснажливих тренувань.

     Хлопець трохи насупився, згадуючи свої тренування.

    Вони зовсім неприємні. Спочатку Озір його принижував, змушуючи пробудити злість всередині себе. Потім чоловік сказав, щоб Лургер намагався відкрити у собі додаткові здібності, які є у кожного великого.

— Що за здібності? - Поцікавився хлопець, сподіваюсь, що хоч тут дадуть йому зрозумілу відповідь.

— У кожного великого є свої, тому я не можу сказати, які будуть у тебе. Хіба що можуть бути деякі однакові, але загалом у всіх різні.

    «І як ти взагалі визначив, що у всіх різні...» - Думав Лургер, плентаючись додому. - «Вас же тільки двоє...»

    Хіба що про це йому міг сказати Варрив. Великий же прислужував йому ого скільки. Може, їх відносини не такі вже й погані.

— Гей, Лургер! - Почув хлопець позаду, коли сів на галявині трошки помедитувати.

    Він невдоволено видихнув. Знову Веспера.

    Ця дівчина встигла добре набриднути Лургеру за весь цей час. Коли Запітуя зникла і Веспера про це все ж дізналась - хлопець до сих пір думав, як це могло статись, - остання все частіше приділяла йому увагу. То просто сиділа й слідкувала, доки Лургер медитував і не міг її побачити, то приносила трохи поїсти, кажучи, що він забуває про такі базові речі. Вони навіть переспали ще один раз в якийсь вечір, коли Лургер був втомленим і майже не розумів, що відбувається.

    Спочатку хлопцеві була навіть трохи приємна така увага. Не кожного дня за тобою буде бігати дівчина. Але з кожним разом Лургер все більше розумів, що йому це все набридає і навіть перестає подобатись. Веспера приділяла йому ледь не весь свій вільний час, наче була залежною від нього, а хлопцеві хотілось хоч трохи самому побути.

    Може, зараз варто їй щось сказати? Але він сказав перше, що прийшло в голову, не встигнувши підставити те, що хотів:

— Щось сталось?

— Нічого не сталось, просто хотіла запитати дещо. - Отримавши реакцію у вигляді піднятих брів, Веспера продовжила: - Якщо ти ввечері вільний сьогодні, може, сходимо разом прогулятись?

    Лургер награно задумався. Якщо вибирати між часом на Весперу і часом, щоб трохи потренуватись, хлопець більше би хотів обрати саме другий варіант. Тренування принаймні цікаві, і, може, навіть в чомусь допоможуть йому. А Веспера часто говорить, не даючи Лургеру навіть слово вставити.