Глава друга. Куб.

    Ще одна думка про куб прийшла Запітуї лиш через кілька днів, коли вона трошки підросла. Дівчина відчула хвилювання за те, що загубила куб і з ним може бути все, що завгодно. Десь всередині навіть з'явилось легке відчуття провини - куб попри те, що закинув Запітую фіг куди, був єдиною можливістю звалити хоч кудись, якщо з'являться якісь проблеми.

    «Може, треба було йому дати щось схоже на команду, щоб він був у мене в руках... Лапах? Все ж, я не знаю, на що він здатний» - думала Запітуя одним ранком, жуючи принесену батьком здобич. - «А може, він дійсно був разовим і просто зник?»

    Хвилювання тільки підвищилось під вечір. Запітуя, яка не могла знайти собі місця, як могла, ходила по печері, намагаючись придумати, що взагалі вдіяти. Куб - доволі потужна річ. Якщо він не є одноразовим і не зникає після першого ж використання, ним можна добре скористатись, якщо щось станеться.

    Ігрові мати, а потім і батько інколи слідкували за Запітуєю. На кілька довгих хвилин дівчина просто забула про те, що поряд мало знайомі люди, і продовжувала ходити туди-сюди, доки Різ її не зупинив тихим:

— Пора, мабуть, вже спати.

     Вночі батьки пошепки перемовляються, відійшовши трошки від дітей, наче сподіваючись, що це допоможе приховати розмову. Запітуя ж продовжує підслуховувати, не відчуваючи за це сорому. Кожне сказане ними слово може допомогти дівчині зрозуміти хоч щось - або те, що відбувається у світі, або те, де може знаходитись куб.

— Вона надто дивна навіть для звичайного гравця. - Стурбовано мовила мама, яку, як виявилось день тому, звали Стрихою. - Що, якщо її нам підсунули? Пам'ятаєш, минулого разу таке вже було, і після того, як вони зникли з гнізда, деяких наших сусідів позабирали невідомо куди. Вони до сих пір не повернулись...

— А може, це просто дивний бот? - Запропонував теорію Різ.

— Та й на бота вона щось надто не схожа. - У голосі Стрихи все ще чулась підозра. - Хоча, якщо вона просто зламана...

    Ні, я не зламана! Запітуя хотіла було перевернутись на інший бік, але зрозуміла, що це може бути надто підозріло. Може, подумають, що вона не спить? Замість цього дівчина легенько поворухнулась, роблячи вигляд, що просто рухається уві сні, сподіваючись, що таким чином змусить батьків хоч на кілька секунд засумніватись в тому, що вона бот.

    Але в голові з'явилась думка - чому вони побоюються ботів і куди ділись ті сусіди? Добре, якщо на перше ще можна відповідь якось за вуха притягнути - просто бояться, що їх старання пройдуть марно, - але що з другим? Їх забрав Варрив? Він їх кокнув? А може, з ними щось зробили оті Чорні Діри?

    «Треба тікати!» - З'явилась думка в голові Запітуї під ранок. - «А то невідомо, що вони всі зі мною зроблять!».

    Страх того, що Чорні Діри можуть бути пов'язані з Варривом і те, що деякі сусіди можуть бути зрадниками, змусив Запітую підгатати мить і теж «загадково» зникнути з гнізда. «Сподіваюсь, вони не будуть сильно хвилюватись...» - Подумала дівчина, але вже через кілька хвилин повернулась, видихнувши з полегшенням - ніхто не встиг помітити її зникнення.

    Дівчина не подумала про власних сестер і брата, які можуть загинути з-за її власної дурості!

    Значить, треба трохи почекати. При цьому Запітуя пообіцяла сама собі спробувати вести себе «нормально», щоб з нею не зробили нічого поганого, подумавши, що вона бот.

..                               

..                       

..                        

..                       

..                     

   Пройшло мінімум кілька тижнів важких думок, які рідко давали нормально виспатись. Запітуя не могла точно визначити, скільки днів пролетіло - голова була не тим забита. Але дівчина могла точно сказати, що пройшло вже доволі багато.

    При цьому, дівчина змогла дізнатись трошки більше про цей світ. Тут у гравців було лиш кілька варіантів зовнішнього вигляду. Про три - птеродактіль, велоцераптор та дилофозавр, - вона почула від батьків, за інші дівчина зовсім нічого не знала.

     З самого початку Запітуя навіть не звернула увагу на те, що коли вона закриває очі, може викликати за бажанням карту цілого світу. Як добре, коли у неї з'явилась така можливість! Бо в some evolution  їй зовсім не пощастило з можливістю закрити очі.

    Загалом, місць, куди можна потрапити, було близько чотирнадцяти. Карта була доволі великою, що порадувало Запітую. Може, якщо розробники мають доступ до власної гри, вони навіть зможуть додати ще якісь місця.

     Особливу увагу Запітуя звернула на те, що є якась локація з босами, зимня локація розміщалась поряд з великим «метиоритним» каньйоном, а пустиня була поряд з великим пустирем. Було би цікаво оглянути всі ці місця.

     Чорні Діри контролюють певну частину територій, а точніше - зимню територію і часто приводять «жертв» саме туди. Запітуя пам'ятала навіть, що батько, мабуть, вже в який раз здивувався, чому вони обрали саме холоди, а не щось більш тепле.

     У голові все ще продовжували з'являтись думки про те, де може знаходитись куб, але додались ще й інші думки. Чи шукає її Лургер? Як у нього взагалі справи? Чи діють Чорні Діри як якась динозавряча мафія і чи є ще подібні групи?

    Полегшення принесла та сама подруга сім'ї, яка прилітала повідомити, що загорівся ліс. Вона принесла куб в «клюві» і поклавши на підлогу, мовила:

— Дивна, але доволі гарна річ. Думала, ви знаєте, що це. Або, може, просто заберете. Бо я не знаю, куди це сувати.

    Різ і Стриха, які підійшли до цього, глянули на куб і перезирнувшись. Різ потис плечима, а Стриха видихнула і знову глянула на куб, не наважуючись взяти його до лап, наче він був смертельним. Запітуя подумала, що, може, вела б себе так само, якби їй показали щось невідоме і, можливо, небезпечне, якби не знала, на що здатен цей куб.