Глава шістнадцять

      Я не виспалася і вилізла з ліжка зовсім розбита. Вже другий тиждень нам не вдавалося довести  Сашину кімнату до ладу. З’ясувалося, що слово «ремонт»  ми з Майклом розуміємо зовсім по-різному.  Я постійно довбала його своїми порадами. Він намагався прислуховуватися, але коли діло дійшло до підлоги, встав у стійку оборону.

     — Таке враження, що в Україні ви жодних помилок не робите!

      Можливо я сумувала, ниточок, які зв’язували мене з Батьківщиною ставало дедалі менше. Мама перестала відповідати на мої повідомлення. Вона карала мене й робила це доволі успішно.  Я розуміла, як їй важко самій і почувалася винною і перед нею.

      Довелося  згадати свою невгамовну Борецьку. Вона щось жувала, а може курила, але слухавку підняла після першого гудку. 

      — В нас тут вчора уламки на городі впали. Десять метрів від вікна. Сволоти рашистські! Усі кабачки та огірки понівечили!

      Вона розповідала, як почула дзижчання ракети, а потім дивне, м’яке падіння. Здавалося, ось зараз вибухне. Смілива жінка порахувала до десяти, потім ще раз. Нічого не відбувалося. Вона обережно підійшла до вікна, а коли побачила уламки, вийшла у двір. Згодом повисовувалися й сусіди. Шматки, чи то дрону, чи то ракети, швидко розібрали на «сувеніри».

      Бадьорий голос Борецької дивував мене, як вони взагалі з усім цим поралися? Не мобільні люди в більшості випадків не мали змоги сховатися. Навіть у моєму сучасному будинку до підвалів не зробили жодного пандуса. Проте нікуди виїжджати вона не збиралася.

     — Та не хочу я, заспокойся. Мені й тут добре.

       Звісно нічого доброго не намічалося, але вона не хотіла кидати чоловіка. Він воював з 2014, дивом вижив після поранення, демобілізувався і тепер став для неї важливішим за цілий світ.

     — В мене тут подруга нова, дачу біля нас на літо зняла. Ось сидимо на терасі, вино смакуємо.

      Вона змінила напрям камери у телефоні. Незнайома усміхнена дівчина помахала мені рукою.

     — Зараз мій Костя приїде і  будемо пісні співати. Ти, Катько, там давай, тримайся мені! Ми за тебе тут всі хвилюємось.

                                            ***

      Цього року українське Євробачення довелося проводити у Ліверпулі. На жаль, тогорічні переможці, українська група Калуш, не мали можливості запросити гостей до себе в Україну. Величезна “Ліверпуль Арена” відкрила свої двері для біженців. Мені дістався один квиток на генеральну репетицію, якраз на Майклів день народження. Я не знала, що з цим робити й поділилася своїми сумнівами із Сашею. 

     — Навіщо ти мені казала тоді?

      Вона надулася і засіла у кутку з телефоном. Майкл не розумів українську, але здогадався у чому справа:

     — Ти, як Грінч*! Звісно ми поїдемо, хай збирається.

      Я зраділа, але збудувала на обличчі легке занепокоєння:

     — А твій день народження?

     — Відсвяткуємо у Ліверпулі.

      Ліверпуль — місто музичної спадщини, батьківщина Бітлов, а може і всієї сучасної популярної музики. Сьогодні його прикрашала така рідна українська символіка. Вуличні торговці розмахували жовто-блакитними прапорами та вихваляли барвисті віночки для дівчат.

     Майкл, вдягнений у шорти та теніску, швидко змерз. Не знаю, може це якась дика традиція, але  англійці полюбляють легко вдягатися. Типовою є картина, коли взимку діти йдуть зі школи у шкарпетках та легких туфлях.  

      Щаслива Саша побігла у залу, естрадне шоу починалося незабаром.

       Я затягнула Майкла погрітися у торговельний центр. Ми із задоволенням пройшлися вздовж цікавих вітрин. Майже у кожній цьогорічній колекції знайшлося щось схоже на українську народну вишиванку. Моя країна щедро ділилася зі світом своїми традиціями. 

     — О, дивися, Верка! — Майкл радісно махав рукою у бік яскравого намету з ліхтариками.

     — Яка Верка?

      У наш бік йшла компанія з кількох хлопців у сяйливих костюмах та високих перуках з зірками. Це здавалося мені чимось знайомим.

     — Сердючка? Звідки ти її знаєш?

     — Її всі знають, вона ж зірка!

     В мене не знайшлося відповіді, англійці здивували й цього разу. Музична столиця світу пишалася українською співачкою.

________________

*Грінч, або Шукавець, це вигаданий персонаж з різдвяної казки "Грінч, який вкрав Різдво" ("How the Grinch Stole Christmas!") американського автора Др. Сьюса. Він є зеленим і має злісний характер, але в кінці оповідання змінюється під впливом добра.