Глава чотирнадцята

     Том зимові свята проігнорував: ні подарунків тобі, ні ялинки, навіть банальної листівки не підписав. Його діти відпочивали з мамою на якихось островах й він цілий тиждень розслаблявся біля телевізора.

      Після вихідних Ганна їздила до Люсі на пару днів. Залишитися на довше не було можливості, тепер вона мала більше клопоту, бо вступила на мовні курси у коледжі та їздила туди тричі на тиждень. На заняттях Ганна познайомилася з молодою дівчиною з Румунії. Вони їздили додому тим самим автобусом й доволі зблизилися.

     — Завтра працюю, хочеш візьму тебе? Подивишся, на мій готель, — весела румунка легко складала речення англійською.

     — Там вільні вакансії є?

     — Завжди, туристів повно.

  Жінки домовилися зустрітися зранку і разом попрямували до центральної площі.

     — Слухай, тобі рушники потрібні?

     — Які рушники?

     — Білі, різних розмірів. Я принесу, ще мило, тільки нікому не кажи.

       Ганна жахнулася, люб’язно відмовилася й пішла геть. Здається люди всюди однакові. Наступного ранку вона вдалася хворою й відмовилася від зустрічі.

                                           ***

      У день народження Тома Ганна приготувала котлети по-київськи та вдягла красиву сукню Їхні з Томом відносини останнього часу ставали дедалі прохолоднішими. Вона сподівалася зробити сюрприз й трохи оживити почуття, але іменинник, повернувшись з роботи, та відразу пішов спати. Ганна розрізала барвистий тортик, сама випила чай і вкотре подумала, що треба все це закінчувати, але зранку Том прокинувся засмученим. Він повідомив, що на його фірмі планується скорочення, тому й повернувся таким. Жінка розігріла котлети, накрила на стіл і вони вдова сіли снідати. Нічого, таке зі всіма парами трапляється, наступного року вони всі свята відсвяткують належним чином.

                                            ***

      Дні тяглися повільно, Ганна відвідувала заняття, ходила у магазини, у центр зайнятості. Перекладача більше не викликали, жінка підтягнула англійську і добре справлялася сама, проте на чисельних інтерв'ю їй відмовляли, як і раніше.

      За кілька днів Том повернувся з роботи у піднесеному настрої, його залишили у штаті та навіть підвищили. Він поставив на стіл торт і витяг пакунок з подарунком для Ганни. Рожеві пухнасті капці виявилися трохи завеликими, але вона по-дитячому зраділа, а потім побігла до спальні та принесла червону коробку із зірочками. Цей подарунок вона готувала ще на Різдво, потім сподівалася віддати у день народження й ось нарешті їй пощастило.

      На вихідних до них завітали діти Тома. Світило сонце, дощу не передбачалося й він запросив усіх поїхати до моря. Дівчинка вмостилася біля телевізора та категорично відмовилася їхати з батьком, хлопець теж вирішив залишитися вдома.

     — Ганна, тоді давай удвох, — Том подивився на неї й трохи підморгнув.

     Вони гуляли рука в руці, Ганна дивилася на людей навкруги й всі вони здавалися їй щасливими та задоволеними. Хвилі косматили джунглі з мохів та водоростей, великі камені поблизу берега складалися у складні лабіринти з печерами. Том побачив справжнього краба, великого та ледачого. Він сидів поміж буруватої зелені й не збирався тікати. Ганна намагалася його розгледіти, балансуючи на слизькій поверхні. Том притримав її за талію, його рука здавалася надійною та приємною. Ганна не думала ні про що, ось воно, те чого вона так довго чекала. 

     Том підхопив її руку і трохи стиснув у своєї долоні. Ганна подумала, як добре що вона нікого не слухала. Він потребував трохи більше часу й от тепер все налагодиться. Вони замовили вишуканий десерт у кафе, всередині Ганни щось розкрутилося та перестало давити на горло. Жінка слухала музику й насолоджувалася морозивом.

     Том відповів на телефонний дзвінок, потім швидко розрахувався і наказав йти до автівки. Через пів години вони увійшли в будинок. Мала сиділа на підлозі кухні, вона дивилася у вікно та хлюпала вологим носом.  

     — Ти де був? Чому мене саму залишив?

     — Донечка, я ж тебе з нами запрошував!

     — Ти не маєш права гуляти без мене, сьогодні твій день!

     Холодні краплі дощу вдарили у брудне скло. Ганна повернулася до спальні, у кутку скелі вона побачила чорні цяточки плісняви, серце схопилося не болем, воно спустошилося. Ні, це точно не її доля, не цього вона чекала. Чи скінчиться це коли-небудь?

                                           ***

     — Збираюся, — Ганна поклала пакет з білизною у валізу.

     Том подивився спочатку на неї, а потім на завалене одежею ліжко. Він не зрозумів, про що мова.

     — До батьків їду в неділю. Літак після обіду.

     — Вибач, я зайнятий, підвезти тебе не зможу.

     Він пішов до себе, а Ганна залишилася на ніч у кімнаті Люсі. Через чотири дні вона нарешті спатиме у себе вдома, скоріше б дістатися Києва.

                                          ***

      Автобус їхав за звичним маршрутом. Зруйновані рік тому будинки стояли, лякаючи перехожих. Майже ніде не було помітно відновлювальних робіт, навіть згорілі автівки лишалися на своїх місцях ще з осені. Проте життя не переймалося цими дрібницями — дорослі бігли по ділах, а діти йшли до школи. 

      У Київ Ганна потрапила лише ввечері, вхідні двері її квартири насилу відкрилися, до ніг впав пакет, набитий чужими речами.

     — Матір божа!

      Ганна знала, що до неї перевезли речі подруги, але не думала, що таку неймовірну кількість. 

      Італійський коханий її подруги весь час сплачував за оренду квартири у Києві. Кілька місяців тому в нього виявили пухлину у нирці. Чоловік знаходився у шпиталі вже кілька місяців, стан періодично критично погіршувався і його переводити до реанімації. Жінка майже постійно сиділа біля нього. Грошей не вистачало, від зайвої оренди у Києві довелося відмовитися.