Глава одинадцята

  Ганна зайшла до магазину, вона вже кілька днів нічого не купляла і їй закортіло побавити себе чимось смачненьким. Люся переїхала від них місяць тому, Майкл знайшов для неї гарну кімнату неподалік від університету. Кредит повністю покривав витрати на навчання та за оренду, але соціальне забезпечення донька втратила. Ганна подивилася на полуницю, зупинилася на секунду й пройшла далі. Їй нараховували грошову допомогу і досить непогану, але тепер її потрібно ділити на двох. 

  Сьогодні субота, вчора до Тома приїхали діти. У такі дні Ганна почувалася зайвою і намагалася втекти з дому. 

  Вона присіла на вільній лавці у парку. Сонячно і тепло, дивна погода для цієї пори. На клумбах малюнки з жовтої та червоної бегонії, останні осінні квіти, скоро їх приберуть й доведеться чекати весни. На зеленому газоні розсілися товсті сонні чайки,  вони періодично чистили крильцята своїми великими дзьобами.  Жінка відкрила завдання з англійської, букви легко склалися у слова, з реченнями доводилося складніше. Навпроти неї сиділи двоє дівчаток та хлопець. Вони розлили шипучий напій на доріжку і тепер голосно сміялися. Як там Люська? Вчора на семінарі вони робили контрольне завдання робили, а вона не зрозуміла, кому його потім здати. Коли телефонувала, ридала майже. Пізніше дівчина побачила  викладача у їдальні й наважилася до нього підійти. Він все прочитав, а потім ще й похвалив її чудову англійську.

  Ганна згадала, як на першому курсі лаборантка загубила половину її екзаменаційної роботи. Вибачення ніхто не просив, довелося перескладати двійку. Добре, що Люська тут, Ганна закрила зошит, попереду цілий день, ще встигне повчитися. Вона витягла з пакета бутерброд, відламала шматочок хліба та кинула на газон. Чайки прокинулися й з гучними криками рушили в її бік.

                                           ***

  У понеділок Ганна ходила до місцевого центру зайнятості. Тепер її запрошували лише раз на два чи три тижні. Такі візити — чиста формальність, але поки отримуєш гроші, треба відвідувати справно. 

  Зранку Люська жартома жалілася матері.  Дівчинці не хотілося ставати дорослою, бо доведеться економити та рахувати гроші. Ганна подумала, що треба трохи підкинути дівчинці. Хай радіє поки молода, хто знає, що їх чекає у майбутньому. 

   Нещодавно Люську запросили на день народження, Ганна зв’язала для неї пухнастого ведмедика й поклала його у сріблясту торбинку, подарунок усім сподобався.  Жінка спробувала робити таких саме на продаж, зареєструвала магазин на Etsy, але з цього нічого не вийшло, занадто багато пропозицій. Ганна відчайдушно шукала роботу, надсилала резюме навіть у клінінгові компанії.  На інтерв'ю вона ходила мінімум три рази на тиждень, але всюди ввічливо відмовляли. Її «попередній досвід» головного бухгалтера великого підприємства здавався роботодавцям «недостатнім» і вони завжди знаходили кращого кандидата. Одного разу сирієць, чи то хазяїн кафе, чи то менеджер, довго розповідав їй, як важко сам починав десять років тому. Потім втомився від самого себе, зітхнув і подивився на Ганну:

     — Краще не пишіть про попередню роботу. Яка з Вас прибиральниця…

  Вона і сама це розуміла, але вибору не залишалося. Том кожного дня натякав, що вже час працювати, занадто засиділася вдома.  Ганну дратувало, коли він надсилав їй об’яви з вакансіями на фабриках. Робота не була складною, але довелося б працювати вночі. 

     — Все одно нічого не робиш, можеш вдень спати, — Том відкусив великий шматок курки, поклав її на тарілку й витер руки паперовою серветкою.

     — Ти вдень працюєш, я буду вночі й не побачиш мене тоді.

     — Є вихідні, побачимось, — Том перемкнув канал телевізора й знову взявся за курку.

  Тиждень тому Ганна перебралася у Люсіну кімнату, після застуди вона кашляла вночі й не хотіла заважати Тому. Жінка подивилася на речі, покладені у кутку на підлозі. Невже вона недостатньо гарна навіть для такого? Що він про себе думає! Дешеву шафу не може купити! Треба послухати подругу та пошукати собі іншого.

  На той момент Том отримував за Ганну сімсот п’ятдесят фунтів щомісяця, сума дорівнювала половині його невеликої зарплатні, непогана надбавка до бюджету. Виплати по країні сильно відрізнялися, це залежало від місцевого управління. У їхньому графстві нарахування вважалися найвищими.

   Усі речі та продукти на сніданок і обід Ганна купляла сама, але  вечеряли вони з разом Томом. 

     — Ти їж, як миша. Він витрачає п'ятдесят фунтів максимум, хай ще п’ятдесят за воду та електрику. Все одно прибуток має добрячий, — лаяла її подруга.

  Ганна не розуміла, на що взагалі Том розраховував, коли вперше до неї приїхав? До війни це б коштувало йому чималі гроші! Лише за візу люди сплачували тисячі та й дозвіл на одруження без належного достатку не надавали.

     — Він дружину шукав, так і казав мені. Уяви, якби усіх цих виплат не було?

  У неділю Том відвіз дітей до їхньої матері. По дорозі він заїхав у магазин й повернувся додому з шоколадним тортом та морозивом. Ганна розвішувала прання у дворі, чоловік підійшов до неї, обняв за талію і притягнув до себе. Жіноча мрія про щастя — найпідступніша річ у світі, де той імунітет і чи існує він взагалі? Того вечора красива та прибрана Ганна повернулася до кімнати Тома.