Глава шоста

  Ганна з Люсею потрапили до Англії лише наприкінці травня, Том зустрів їх на летовищі та повіз у провінційне містечко неподалік Плімуту. 

  Маленький, відносно чистий, будиночок мав лишень необхідні речі: одна єдина шафа для одягу, телевізор, кухонний стіл, три стільці та два ліжка.  Здавалося, що в цій напівпорожній будівлі люди ще не жили, а лише готуються переїхати. Люсі довелося складати свої речі у кутку на підлозі, але її це цілком влаштовувало, можна не прибирати й ніхто не поскаржиться на безлад. 

  Том ніжно обійняв Ганну за талію, легесенько підштовхнув уперед і відчинив двері другої спальні:

     — Ми с тобою тут спати будемо.

   Вона почувалася дивно, англієць наче подобався їй: симпатичний, на диво стрункий, спортивний та ввічливий, тоді, в Києві він виглядав значно гірше. Ганна була вдячна Тому за візу, за клопіт з документами, за Люсю, за кімнату, за зустріч в аеропорту, втім, її сумніви посилилися. Із самого початку вона готувалася до серйозних відносин, однак все це трапилося якось занадто швидко і зовсім не так, як  мріялося. Її здивувало, що її потенційний чоловік нічого для неї не підготував, не було навіть жіночих капців та й у холодильнику суцільна тиша. Звісно, вона й не просила, може тому він соромиться? Ні, хоча б тістечка з чаєм міг би запропонувати гостям. Все це дивно й неприємно.

  Через кілька днів до їхнього будинку завітала представник місцевої адміністрації й передала українцям по двісті фунтів готівкою. Жінка допомогла новоприбулим з картками для телефонів, документами для оформлення страхування, а потім попросила заповнити анкету. Ганна засмутилася, коли побачила, що інформація про Тома не відповідала тому, що він про себе розповідав. 

     — Він ніякий ні Том! В нього інше ім’я! 

  Вона лаяла себе за довірливість, треба було перевірити його документи, коли отримала візу. На сайті вони доступні й пароль Ганна знала. Вона жалілася подрузі, закрившись у ванній кімнаті:

     — Стільки всього про себе повидумував, дурість яка!

  Єдине, що заспокоювало жінку — її кавалера ретельно перевірили, перш ніж дозволили оформити спонсорство. 

     — Для чого це йому? Хоча, ясно, хотів виглядати кращим, ніж насправді є.

  Ганна чекала поради від подруги. Та спочатку лише стримано співчувала «я ж тебе попереджала сто разів», а потім хвилин десять розмірковувала, де вони зробили головну помилку. Ганна закрила двері вбиральні на засувку.

     — Я його майже забула, більше ніж пів року минуло.

  Ганна сиділа на краєчку ванни й вкотре повторювала те саме:

     — Він зовсім ніякий ні англієць. Ще казав, що генеральний менеджер, а насправді працює на фабриці, меблі збирає, чи щось таке. Чи я принца шукала, навіщо дурити?

     — А треба було, зараз би у палаці речі розпаковувала.

  Ввечері Ганна довго крутилася у ліжку й не могла заснути. Не треба було сюди їхати. У Києві зараз значно тихіше ніж у березні, небезпека відкотилася далі, спокійніше й комфортніше вдома сидіти. Клята війна, хто взагалі все це вигадав? Хіба вона, винна у цій біді?  

   Наступного дня Том запросив їх з Люсею у поїздку на узбережжя. Після дощу над  пляжем зависла подвійна веселка. Люська назбирала жовтуватих черепашок і поклала їх у кишені. Вони гуляли кілька годин, їли смачне морозиво, потім обідали у кафе й Ганна майже заспокоїлася, може він спочатку такий, потім краще буде. Кінець кінцем, яке значення має ім'я?

                                          ***

  Ганна жила з Томом вже трохи більше ніж місяць. Люсі сподобався чи то сам англієць, чи то можливість у нього жити, чи то нова країна з її перспективами. Дівчина підтримувала та підбадьорювала матір й відкидала всі її сумніви.

  Пару днів тому Ганна познайомилася з родиною Тома. Його син, худорлявий мовчазний хлопець, трохи молодший за Люсю, а доньці через місяць виповниться дванадцять.

  Їхня зустріч спочатку здавалася теплою, діти привіталися, дівчинка навіть пригорнулася до Люсі. Ганна подарувала їм цукерки та сувеніри з Києва, проте на цьому спілкування закінчилося. Два наступних дні вони практично не бачились. Заклопотаний Том не звертав на Ганну уваги, вона почувалася зайвою та намагалася не виходити з кімнати Люсі. Діти до Тома приїжджали кожні два тижні. Він забирав їх у п’ятницю ввечері й відвозив до матері після обіду в неділю.

                                           ***

  Свій день народження Ганна давненько не святкувала, у кращому випадку купляла торт і їхала до батьків. Цього року у кінці червня її чекав сюрприз — зранку Том подарував парфуми та розкішний букет червоних троянд, а ввечері запросив її у кафе. Ганна витягла з валізи новеньку сукню, трохи косметики та золотий ланцюжок, здається вона ще достатньо молода та красива жінка і звичайно може подобатися.

  Ввечері все вийшло пречудово, тепле морське повітря, приємна жива музика та смачний фруктовий десерт. Вона випила бокал солодкого вина і воно трохи закрутило жіночу голову. До дому вони з Томом поверталися рука об руку і наступного ранку прокинулися разом.

  Поступово життя впорядковувалося. Більшість часу Том проводив на роботі, він виїжджав зранку і повертався лише ввечері. Це Ганну влаштовувало, у пустому будинку вона почувалася вільніше. У вихідні, коли приїжджали діти, Том проводив час з ними, але вільні суботи він повністю віддавав Ганні. Вони їздили у гори чи до моря, багато гуляли, а потім вечеряли у маленькому кафе чи китайському ресторані неподалік.

     — Мамо, ти заміж збираєшся? 

  Люсьці  кортіло скоріше закріпити їхне положення, вона будувала плани на майбутнє й була нетерплячою, як більшість її однолітків.

     — Доню, ще жодної пропозиції

         не надходило. 

     — Так ти сама запропонуй, чого чекати? Може він соромиться.

  Щось всередині починало танути, всі ці маленькі рисочкі в їх відносинах, склися для Ганни в приємну картину. Колишній чоловік ніколи не дарував їй квіти, навіть на початку їхніх відносин. Тепер вона час від часу знаходила маленькі букетики в спальні й кожного разу дивувалася та раділа. Ганна розповідала подрузі, що вже не має сумнівів: