Глава четверта

     Мені дуже хотілося, щоб Ганна з донькою швидше приїхали до нас, але їхні візи й досі не підготували. Майкл взявся допомогти. Він зателефонував у візовий центр і йому порадили подати нову заяву, а це означало, що знову доведеться чекати. Ганна розуміла, що вони не зможуть залишитися у Греції на кілька тижнів. Вона купила квитки до Будапешту і повідомила  про це Тому. Він зрадів, пообіцяв приїхати до Угорщини та навіть запропонував забронювати для дівчат номер у готелі на кілька днів. Потім в нього не вийшло відпроситися з роботи.

      Скільки доведеться чекати на візу Ганна не знала, тривало жити по готелях не вийде, занадто дорого. На початку травня вони з донькою повернулися додому.

      Життя у Києві виглядало спокійнішим, люди вільно ходили по вулицях, магазини заповнилися покупцями й лише ввечері місто вмирало з комендантською годиною.

      Колежанка надсилала мені  фото зруйнованих будинків та скажені цінники з полиць супермаркетів. Вони з донькою не дуже хотіли виходити з дому, дарма що наочний порядок, загальна атмосфера в місті залишалася тривожною. Якось Люся домовилася зустрітися з дівчатами. Гарний день нічим не відрізнявся від довоєнного, але ввечері вона так і не дочекалася тролейбуса.  Добре вільне таксі знайшлося, не довелося повертатися пішки. Я спробувала розказати про це Саші, але вона тільки розсердилася:

     — Чому ти кажеш, що все буде погано?

     — Я так не кажу! Все буде добре, тільки не знаю коли.

      Донька відштовхнула тарілку, краплі супу полетіли на скатертину. Вона підвелася зі стільця:

     — Я ніколи не хотіла жити в Англії, чому я тут? Це ти хотіла до нього!

     — Ти тут тому, що війна. Всього цього я теж не хотіла.

       Ми сварилися по кілька разів на день. Обидві були не витримані, обидві зривалися й обом було боляче. 

                                                        ***

       Знайти житло в Англії завдання не з легких. Для моєї матері Майкл підібрав невеличкий будиночок. Він ще не звільнився, але орендарі збиралися з'їхати найближчим часом. Тоді я мала своє розуміння тутешніх особливостей, українське «зовсім поруч»  виявилося набагато ближчим, ніж англійське.

      Тварини жили з мамою у Бамбурзі вже три тижні. Ми приїжджали кожні три-чотири дні, залишалися з нею, а потім їхали додому з Майклом. Саша інколи зоставалася з бабусею, інколи подорожувала з нами. Я хотіла забрати кота та собаку, але залишити їх на сина Майкла тоді не наважувалася. 

       Мама нервувала, всіляко демонструвала своє незадоволення: все було несмачне, брудне, незручне та неправильне. Мене періодично охоплював нестерпний жах, здавалося, що Майкл не витримає цього навантаження, бо навіть найчуйніші та самовіддані люди, заслуговують на повагу та вдячність.

      Нарешті орендарі з’їхали та  звільнили будинок. Майкл купив холодильник, стіл зі стільцями, диван, крісла, начиння для кухні та постільну білизну. Ми все підготували й перевезли маму з тваринами.

      Нове житло матері не сподобалося, до того ж будинок мав два поверхи. Я і сама все уявляла по-іншому, але обставини диктували свої умови. Майкл намагався всіляко їй догоджати й обіцяв, що знайде щось одноповерхове, але я розуміла, що це нічого не змінить.

      Ми з Сашею теж остаточно перебрались до Престона.  Я трохи підбадьорилася й вирішила чимось зайнятися. Кухня не бачила генерального прибирання, мабуть, років п'ять. Я терла, скребла та відмивала застарілий бруд. Мені здавалося, що Майклу моя активність не дуже  подобалася, але він не насмілювався мене зупиняти та показово хвалився сину, демонструючи віддраєне.

     — Ти чого там з глузду з'їхала?

      Борецька кряхкала, помішуючи борщ, ми давненько не спілкувалися й зараз перекидалися новинами другу годину.

     — Я ж не можу сидіти й нічого не робити.

     — Читай книжки, нігті фарбуй чи щось там ще! Подаруй йому можливість з тобою панькатися. Їм це потрібно, розумієш? Справжній чоловік хоче догодити коханій, це так природа зробила.

       Я не була впевнена, що Майклу приємно возитися з неприємностями, від цього можна лише втомитися.

     — Нічого він не втомився! Це сам сказав тобі?

  Звісно він нічого не казав, але іноді слова не потрібні, все зрозуміло й так. Борецька витягла курку з духовки.

     — Ой, не вигадуй там! Не подобається читати, то гуляй, а підлогу хай моряки драять у себе на палубі.

      До підлоги я дошкрябалася лише на четвертий день, а коли все було налощене, я взялася готувати обід. На кухні біля плити стояла мікрохвильова піч, вона мені не заважала і я її не чіпала. Газом я ніколи не користувалася, у нас завжди все було на електриці, але запалити вогонь не важка справа. Я поставила каструлю та взялася за салат.  Через якийсь час з'явився неприємний запах, мабуть, каструля китайська, пластикова ручка нагрілася. Я відчинила вікно та продовжила різати овочі. Сморід посилився, придивившись, я зрозуміла, що нижній кут мікрохвильової внівець розтопився. Це було не перше псування майна від мене. До того я розтрощила декілька тарілок, спалила сковорідку, зіпсувала замок, але остання подія остаточно підкосила мене. Я зажадала розтанути або перетворитися на пару. Що в мене за життя?  Жодного доброго діла не зробила, і сама не бачила нічого хорошого?

      Батьки мої розійшлися, коли мені виповнилося півтора року. Уваги не бракувало, а от грошей хронічно не вистачало. Далі школа з усіма радянськими радощами.

       А мої чоловіки це взагалі дурниця якась, хіба з ними я була щаслива? Сашу важко народжувала, з реанімацією та іншою лікарняною поезією. Після таких пологів замість підтримки отримала розлучення без попередження. Я тоді тільки з університету випустилася, знань багато, а практики ніякої, от і вигадувала, лікарям вірила, це зараз вже розумнішою стала. Перші роки я від дитини не відходила 24/7. З роботи звільнилася, сиділа з нею у пісочниці, читала книжки та у гуртки бігала. Через шість років почала у поліклініці працювати. Про кар'єру вже і не йшлося, аби ближче до дома та робочий день коротший. Потім у школу та зі школи їздила, до репетиторів, у басейн та на танці.