Глава третя

     Очі закривалися, але я щосили намагалася не заснути. Це Англія! Мені хотіла дивитися у вікно, бачити фантастичні зелені краєвиди, сліпуче-жовті плями ріпаку, схили пагорбів, маленькі кам'яні хатинки фермерів і вівцю, що жмакувала  рожеву квітку. Тисячі працьовитих ельфів стрижуть не тільки славнозвісні англійські газони, а й дивовижні кущі. Рівнісінькими рядами вони відділяли від дороги поля, вулиці, ліс та навіть заводи. 

  Над темною рисочкою моря височів Бамбурзький замок, середньовічний, величезний і вже знайомий. Раніше Майкл влаштовував мені відеоекскурсії кілька разів та обіцяв, що одного дня ми будемо гуляти тут удвох. Я навіть подумати не могла тоді, за яких обставин це станеться.

  Ми під'їхали до дачного містечка, зовсім не схожого на наші садові товариства. Будиночок виявився гарненьким фургоном, Майкл час від часу приїздив сюди на вихідні, так само, як ми їздимо на свої дачі. Навкруги кілька десятків, чи навіть сотень таких самих вагончиків. Вони розміщалися за живим парканом трьома довгими вулицями. Всюди чистота, рівненько підстрижена трава та місце під автівку для кожного. Біля в'їзду адміністрація, магазинчик та пральня. На вихідні приїжджає піцерія.

    Всередині приміщення відчувалося набагато більшим, ніж я очікувала. Все сучасне та зручне. Вітальня з невеличкою кухнею, три спальні, два санвузли. Якщо уявити скільки нервів, часу та грошей ми витрачаємо, будуючи свої великі та маленькі тереми, таке просте рішення здається цілком виправданим. Ні парканів, ні городів, деінде квіти у вазонах виставлені. Не можу сказати за всіх, але мені все це сподобалось.

  Майкл приготував все необхідне і для нас, і для тварин. Ми трохи відпочили, пообідали та пішли гуляти до моря. Безліч разів я бачила цей пляж на фотографіях, але він виявився набагато красивішим. Нескінченний, незайманий, вільний він зустрів нас чудовою погодою.

  Джина шмигала під ногами, потім помчала за чайкою, залізла у воду й вилетіла звідси, злякавшись хвиль. Я спіймала себе на думці, що вперше забула прочитати новини, розслабилася та заспокоїлася. Проте моя голова не вміла відпочивати. Через кілька днів у Майкла день народження, а я не мала ні подарунка, ні можливості його дістати. Ми купили сувеніри у Польщі, але я відразу їх віддала і тепер почувалася жахливо. Майкл збирався повернутися додому наступного дня. Він зібрав речі, а потім сказав:

     — Мені доведеться сидіти у місті не менш ніж п'ять днів. На роботі проблеми. Ти сама дивись, як для вас краще. Якщо хочеш, залишайся з мамою.

  Я спочатку смутилася, а потім вирішила, що вже встигла набриднути йому з усіма своїми проблемами. Вочевидь, він хотів від нас здихатися й день народження відсвяткувати без мене. Моє обличчя залишилося сухим, але насправді я плакала. Невже в життя немає хоча б трохи щастя для мене? 

     — Добре! Їдь один. Святкуй без мене, на здоров'я!

  Він не відразу зрозумів, потім намагався щось пояснити, виправдовувався, перепрошував й зрештою ми поїхали утрьох, залишивши маму стерегти зоопарк.

  До Престона ми попали пізно ввечері, в мене не було можливості роздивитися  будинок та вулицю. Майкл познайомив нас з молодшим сином, він на три роки старший за Сашу, і ми сіли за стіл. Мені здалося хлопець навіть зрадів, що ми приїхали. Саша трохи стидалася, але підтримала бесіду, а потім  із задоволенням збирала компліменти на рахунок її англійської.

  Життя моє докорінно змінилося, раптом я перетворилася на господиню великого будинку та отримала чималу родину.

  Зранку я роздивилася все уважніше. Будинок — просторий, з чотирма спальнями, кухнею та вітальнею. Кімнати невеликі, але є окрема для кожного.

Особливо мені сподобалися великі вікна, з мого відкривався чудовий краєвид на садок.

  На кухні стояла, висіла та лежала незліченна кількість начиння. Одне готувало омлет, друге суп, третє смажило картоплю, от тільки стола не було зовсім. Їли у вітальні. Як на мене, це не дуже зручно, вдома ми так робили лише на свята. Двері з кухні вели у внутрішній двір з садочком, по периметру якого височив паркан. За сараєм гора  старої цегли та керамічних дахівок. Нічого, пізніше я все це приберу й високу клумбу збудую.

  Ще, коли ми з Майклом лише листувалися, я запитала, чи знімає він взуття у будинку. Він відповів, що обов'язково знімає, навіть коли його й не просять. Однак насправді все було інакше, і я зрозуміла, що це чоловіче гніздечко мені доведеться розгрібати не один тиждень.

   Через кілька днів ми повернулися на дачу, я сподівалася, що мати трохи заспокоїлася. До неї приходили в гості дві жінки з сусіднього фургончика і вони непогано проводили час. 

  Сила-силенна справ чекала на нас у наступні тижні. Візи, відбитки пальців, банк, зустрічі з представниками місцевого управління. Загальна плутанина, нетипова ситуація або наше особисте невезіння, змушували переробляти купи документів по кілька разів. Майкл піклувався всіма справами, він цілими днями бігав по інстанціях або відповідав на листи та дуже втомився.

  Саша, вже звиклася з першими враженнями й знову почала буркотіти та дратуватися:

     — Ми що тепер з ним завжди житимемо?

  Може розумна мати поводилася б правильніше, а я тільки сердилася, потім картала себе і не уявляла, як це виправити.