Глава друга

  На кордоні до порома нас практично не перевіряли, впівока подивилися на паспорти та просканували чіпи тварин. 

  У черзі було повно собак. Один кумедний пес, завбільшки з лоша, навідріз відмовлявся підійти до короткого ескалатора. Робітники робили відчайдушні спроби допомогти господарю, але величезний барбос опирався всіма чотирма лапами та не рушив з місця. Врешті-решт худенький молодий англієць підхопив його на руки й хитаючись зробив кілька кроків до сходів. Якщо у черзі були букмекери, вони напевно зробили ставки. Хлопчисько виграв і обережний лахматун вирушив у подорож.

  Ми зайняли шикарну каюту: чотири ліжка, чиста випрана білизна, м'які рушники та душ!

  Кіт притулися до ілюмінатора, але насолодитися краєвидами не встиг, бо відразу заснув. Ми з Сашою вимилися, трохи причепурилися та пішли роздивлятися корабель.

  Майкл зустрів нас на палубі. Ми стояли на відкритому повітрі. Вода гралася сонячними промінчиками, чайки кружляли зовсім неподалік і голосно кричали. Годувати їх заборонено, але, мабуть, багато хто не міг втриматися.

  Туалетну зону для псів зручно розташували у кінці верхньої палуби, ми підійшли та зайняли чергу. З п'яти зубатих осіб, що робити зрозуміла лише одна й, на жаль, не наша. Ми знову й знову гуляли, час від часу повертаючись до пікантного завдання, з п'ятої спроби в нас нарешті вийшло. Господарка гарненького пуделя дивилася на Джину, не ховаючи заздрощів. Майкл попросив в мене повідець, він тріумфував. Я остаточно зрозуміла, що він впорається й все в нас вийде.

  Вночі ми спали немов вбиті. Кіт прикрашав ілюмінатор, Джина залізла під мою ковдру й лише запізнілим ранком нас розбудив стукіт у двері. Це був Майкл, він хвилювався, чи встигнемо ми поснідати, поки вони з Джиною повторюватимуть вчорашні досягнення.

   Зарядившись гарним апетитом, ми не могли наїстися. Трохи згодом уся наша команда вийшла з каюти та чекала у коридорі разом з іншими пасажирами. Як приємно, коли не потрібно ховати собаку!  Вона сиділа біля моєї ноги й трохи гиркала на пухнасту болонку. Ми з Майклом трималися за руки, його очі сяяли, скоріше за все мої сяяли ще яскравіше. До мене поступово поверталися спокій та різнобарв'я світу. Джина відійшла на кілька кроків та зробила величезну калюжу на підлозі. Вона впевнено подивилася мені в очі:

      — Ти нічого не розумієш, на цьому кораблі так заведено.

  Нарешті під нашими ногами з’явилась тверда поверхня, але англійська митниця виявилася набагато уважнішою, довелося чекати у довжелезній черзі.

     — Паспорти, будь ласка.

  Я витягла три закордонні паспорти, листи, які підтверджують законність в'їзду та поклала їх у віконце. Працівник уважно подивився на наші обличчя, потім на екран монітора та відклав папери у бік, все добре. Після перевірили документи на тварин, теж нормально, проїхали! Наступним йшов Майкл, його паспорт викликав у прикордонника неприємне зацікавлення, він перегорнув усі сторінки кілька разів, суворо утуплювся у крихітне пошкодження на папері, а потім кудись пішов. Хвилин через двадцять він повернувся. Вони з Майклом розмовляли про щось довго, але абсолютно беземоційно. Я намагалася зрозуміти, але впіймала лише слова «спонсор» та «Україна». Вони зустрічалися майже у кожному реченні. Погляд службовця трохи розхмарився, він позгрібав усі наші документи й знову зник.

   Повернувся пильний правоохоронець майже бігцем, він тримав у руці три паспорти. Витерши з лоба краплі поту, чоловік зиркнув на мене, далі на маму та чомусь поцікавився чи має вона паспорт. Звісно має, ось він у вашій руці, вже перевірили. Я нервово намагалася збагнути, що відбувається й нарешті зрозуміла, що віддала йому два своїх паспорти. В першому моє молодше обличчя, а у другому більш доросле. Дивно, що при першому контролі його це цілком задовольнило. Цікаво було б, якби мама залишилася без штампа-дозвола на в'їзд, як нелегал.

   За таких обставин прикордонник вирішив перевірити й папери тварин, а це вже було цілковитим жахом.

     — Мерщій, пиши Терезі, поясни їй, що це нібито її тварини, хай підтвердить, — прошепотіла я до Саші, майже не рухаючи губами, — швидше, будь ласка!

  До нас підійшов другий працівник з мискою води для Джини. Вона озирнулася, а він нахилився погладити її. Моє серце завмерло, наша вовчиця на таку безцеремонність відповідає жорстко. Гадаю у зоології є ще багато таємниць. Собака швидко оцінила ситуацію, облизала його руку й закрутила хвостом.

  Третій службовець, мабуть, начальник, спитав хто господар кота та собаки.

     — Так я! Я господар обох! — моє серце колоталося у грудях з шаленою швидкістю.

     — Чому паспорти польські?

  Саша з Майклом зрадницьки мовчали, треба було швидко діяти. У стані афекту людина здатна на дивні вчинки, я попросила вибачення, а потім достатньо зрозуміло розповіла сентиментальну історію англійською! Нас прихистила від війни стара польська пані, вона добре ставилася до нас і ми вирішили їй віддячити. Тварини потребують багато уваги, бабусі важко впоратися з ними, ось ми й взяли їх з собою. Я уявила собі енергійну та моложаву Терезу, так брехати, не знаючи мови, талант потрібний.

   Прикордонники нам, скоріше за все, не повірили, але певно не схотіли ускладнювати ситуацію ще більше й пропустили всіх, але без Майкла. Він залишився у холі трохи розгублений, наказавши нам чекати біля виходу. 

   Помордувавши порушника ще з пів години, прикордонники, нарешті, відпустили його. Спаплюжений паспорт конфіскували, пояснивши, що доведеться замовити новий.

   Нарешті ми дісталися Великого Королівства!