Глава сьома

  Стовпчик термометра різко підскочив, нетерпляча весна остаточно відштовхнула зиму.  Ми залишили шапки та шарфи вдома, розстебнули куртки та поїхали безцільно тинятися  центром Кракова. 

  Місто знову сяяло, дрібні крамнички та кафе гомоніли різними мовами, повз нас проходили групи галасливих туристів з гідами. 

  Ми ліниво проходжувалися вздовж берега Вісли утрьох. Майкл цікавився всім, найменшими дрібницями нашого життя. Вони з Сашею розмовляли без упину. Він розпитував її, робив фотографії, жартував. Донька сміялася, охоче розповідала про своє навчання, про Київ, про дитинство, про музичну школу. Моє тіло наче полегшало, я не відчувала  розгрузлі м’язи, нижня щелепа нарешті відірвалася від верхніх зубів і дозволила мені посміхатися без болю. Я відпочивала, дивилася на щасливих людей навкруги й не силкувалася зрозуміти про що вони розмовляли, головне наче зійшлися.

  Ми повечеряли в цікавому ресторані на даху будинку. Столик стояв біля прозорої стіни, здавалося під нами нічого немає, наче висимо у повітрі, але не падаємо. Я попросила Сашу сфотографувати мене разом з Майклом, може колись ми будемо згадувати цей день.

  Вечоріло, настав час повертатися додому. Майкл ніколи у житті не їздив трамваєм і я вмовила його спробувати. Всередині порожнього вагона ми не спромоглися оплатити проїзд. Довелося вийти на наступній зупинці, вийшло смішно і трохи ризиковано. 

  Неподалік знайшлася стоянка таксі, ми з Сашею сіли на задньому сидінні автомобіля, а Майкл вмостився біля водія. Я закрила очі й полетіла у майбутнє, але хвилин через п’ять різкий сигнал розбудив мене, від Майкла надійшло дивне повідомлення: «Подивися, будь ласка, уперед». Я протерла очі: з-під капота автівки валив світлий дим. Майклове обличчя зблідло, але він героїчно мовчав. Ще через кілька хвилин ми остаточно зупинилися. Мій ввічливий гість розрахувався, вийшов з автівки й звернувся до водія через відкриті двері:

     — Дуже дякую за чудову поїздку. Чи я можу Вам чимось допомогти? 

  Той анітрохи не здивувався і пояснив, що немає жодного приводу турбуватися, це така специфічна галюцинація. Тонка цівка диму повільно піднялася у повітря. Таксист супроводив її очима, подякував, зачинив двері та поїхав далі. 

  Того дня я зрозуміла дві важливі речі: англійці дійсно найчемніші люди у цілому світі, а поляки вкрай схожі на нас.

  Останнього вечора Майкл вирішив пригостити українських дітлахів солодощами, понакуповував шоколаду та цукерок і роздав їх у холі готелю. Завтра він повернеться додому, а ми залишимося у Польщі чекати на англійську візу. Зробилося трохи сумно, чудовий тиждень промайнув аж занадто швидко.

  Майкл поїхав додому. Рано вранці я вийшла на вулицю, ми разом дочекалися таксі. Автівка повільно від’їхала та зникла за рогом вулиці, я помахала рукою, розуміючи, що Майкл навряд чи встиг це побачити. Пейзажі навкруги змінилися, мрячив холодний дощ, все зробилося загидженим та неприємним. 

                                                  ***

  Наш, тепер вже численний, багаж, чекав коло входу готелю. Ми мали їжу, шампуні, креми,  гребінці та халати для душу. На додаток до того, що Майкл привіз із собою, він докупив нам купу різних речей у  місцевому торговельному центрі. Мій англійський силач тягнув важкі пакети з покупками самотужки. Я намагалася допомогти, але він не дозволив мені забрати навіть найлегші пакунки.

  Трохи згодом нас забере польський приятель Майкла. У нього, десь високо в горах є хата, точніше новий модерний будинок. Шикарне місце. Навкруги заповідна зона, мальовничі краєвиди та чисте повітря.

                                                    ***

  Подорож тривала кілька годин, міські картинки змінили пухнасті ялинки та блискучі гірські схили. Всюди товстелезний пласт снігу, у цих краях ще й запаху весни не чекали.

   Наш майбутній прихисток замикав вулицю останнім, далі простягався самий ліс. Білий по-свіжому та водночас щільний сніг нашарувався у дворі вище коліна. Все наче вмерло: жодної душі, жодного звуку. Наш гостинний хазяїн ледве продерся крізь дерев'яну хвіртку, вигріб грабаркою острівець біля дверей і зайшов у хату. Ми покірно поклигали за ним. Поляк тикнув пультом, додавши температури у приміщенні. Невидима опалювальна система повіяла теплом від стін та підлоги. Мої мовчки взялися розбирати валізи, я і сама почувалася не краще. Влітку, у сезон, мабуть, тут дійсно прегарно, але напевне не зараз. Господар будинку, помітивши наші сумніви, вийняв з портмоне візитку зі своїм телефоном. На обороті він написав додатковий номер та простягнув папірчик мені:

     — Навпроти Зося живе, вона допоможе, якщо що. 

  Будинок Зосі виглядав таким саме покинутим. У дворі лежала відпрасована біла скатертина зі снігу, аніякої тропки чи відбитку людської ноги, втім вибору в нас не лишалося. Ми красно подякували польському другові й він повернувся у місто. 

  Я заварила чай на всіх, порізала солодкий рулет, але ж чаювати довелося наодинці. Мої ходили нахнюплені та показово мовчки продовжили розкладати речі по полицях шафи. Назрівала сімейна революція.

                                                   ***

   Наступні три дні ми сиділи кожна у своєму кутку. Лімітований інтернет значно погіршував ситуацію. Не знаю, чому я вирішила, що в сучасному домі немає вайфаю?

  На четвертий день мій терпець увірвався. Я одяглася тепліше та сказала, що хочу піти прогулятися. Саша спочатку проігнорувала моє запрошення, а потім погодилась піти зі мною.

   Вулиці невеличкого крижаного селища нагадували рекламні картинки з туристичного альманаху, такої краси я давненько не бачила. Донька крокувала біля мене, час від часу позіхала, потім бухтіла і моє захоплення розділяла  неохоче.

   Ще через пару днів ми вирішили відвідати найближчий магазин, до нього телепатися п'ять чи шість кілометрів в один бік. У цьому маленькому павільйоні ми роздобули булочок з яблуками та кілька йогуртів і попрямували додому. Повз нас пробігла лисиця, потім ми побачили орла та когось схожого на оленя. Приємно бачити вільних тварин у природі, навіть Саша трошки й спробувала зробити фото. Поляк попереджав, що і вовки з ведмедями у цьому районі не така вже рідкість, але вони малюють вночі.