Глава дванадцята

     На вихідних ми з Ганною та нашими дівчатами вирушили у величезний торговельний центр. Мою Сашу новина про англійця не дуже потішила, але пробігтися по магазинах вона була не проти.

     Обвішані численними пакетами, ми зайшли у кафе та зробили замовлення. Усе здавалося смачним, але скуштувати ласощі, нам не судилося. Гучний голос диктора оголосив термінову евакуацію. Співробітники припинили обслуговування і вказували напрямки руху. Люди заметушилися, намагаючись виконувати вказівки. Нам довелося кинути тарілки та йти до виходу. Ніяких ознак небезпеки не спостерігалося: ні диму, ні терористів. Хвилин через п’ятнадцять усе скінчилося, людей почали запускати назад. Дівчата бурчали, ми теж залишилися незадоволеними. Зіпсували людям настрій. Безглуздя якесь, ми і без них знаємо, що робити у такому випадку. Хто взагалі ці навчальні тривоги вигадує?

                                              ***

     Наближалася година ікс. Сьогодні ввечері Ганна піде на побачення. І який вдалий день! Зранку вона отримала повідомлення з суду — розлучена та остаточно вільна! І чого вона цього не зробила раніше?

      У двері подзвонили, Ганна відчинила і Катя з донькою зайшли у коридор, пихкаючи з морозу.

     — Люсю, іди торт візьми, чай будемо пити.

     Люся вхопила пакет і встромила ніс у середину. Солодке ніколи не буває зайвим, вона посміхнулася, а потім побачила матір. Ганна чіпляла брошку на симпатичний джемпер.

     — Тітко Катя, скажіть їй! У сіре лише бабусі вдягаються.

     Дівчина незадоволена подивилася у бік купи з одягом.

     — Так, підтверджую, — Катя пройшла до вітальні й витягла зі своєї сумки блакитну блузку з білими квітками.

     — А ця, як тобі?

     Люська презирливо фиркнула і зникла у кухні разом з тортом.

     Мрійливий настрій зробив Ганну трохи дивною. Навколо неї метушилося безліч рук: хтось розчісував волосся, хтось рився в шафі, хтось намагався фарбувати її щоки. Вона підкорялася мовчки. Після десятої спроби гідний наряд нарешті знайшовся. Коли на її шию накрутили шарф, побризкали парфумами та підмалювали брови, Ганна подивилася на своє відображення. Наче і непогано вийшло, треба так на роботу ходити.

     Катя запропонувала викликати таксі, але Ганна відмовилася, їхати не далеко.

     — Сніг на вулиці, ще туш потече. 

     Ганна зайшла в просторе фоє. Їй сподобався готель,  красивий, напевно недешевий і біля метро. Хоча яка різниця, це лише на три дні. Том затримувався. Ганна сіла осторонь, вона почувалася ніяково, їй здавалося, що люди навкруги дивляться на неї й все розуміють. Вона витягла телефон і втупилася в екран, з під пальто визирнуло коліно, покрите лише тонким капроном. Жінка смикнула тканину, ховаючи непристойну картину. Час зупинив крок. Ганна не розуміла, чи хвилюватися їй за гостя, чи образитися і піти звидси.

     Нарешті знайомий силует виплив з кабіни ліфта, у реальному житті він виявився набагато нижчим та аж занадто струнким. Чорне волосся старанно зачесано на один бік, приховуючи якийсь дефект.

     — Добрий вечір.

     Англієць обійняв її за плечі, вона трохи відсторонилася, але потім подумала, що саме за цим він і приїхав.

     — Як ти долетів?

     Язик не слухався. Ганна готувалася до зустрічі, вона вивчила кілька речень і тепер намагалася згадати потрібні слова, але нічого не виходило. Том говорив швидко, ковтаючи половину звуків, але вона здогадалася, що кличе до себе у номер. Ні, це вже занадто. 

     Що робити далі? Піти?

     Він знову затарахкотів. Не намагаючись його зрозуміти, Ганна запропонувала вийти прогулятися.

     — Ні, холодно і темно, не хочу.

     Чоловік виглядав втомленим, варіант сходити у кафе неподалік, він теж відкинув та запросив Ганну у ресторан готелю.

      Перше враження від зустрічі її не втішило, але вона доросла жінка і не  робить висновки поспіхом.

     Гість з цікавістю вивчив меню, замовив кілька блюд і поцікавився, що хоче його супутниця. Побачивши ціни, Ганна зважилася лише на десерт.  

     Їли вони мовчки. Ганна почувалася ніяково, вона склала речення у голові, насилу підібравши потрібні слова. Замість відповіді, Том поклав руку на її долоню.

     — Я не зміг купити ті парфуми, що тобі сподобалися, може у Києві щось знайдемо?

     Ганна намацала у торбі велику книжку-сувенір, але вона не була впевнена, чи можна її подарувати тепер. Не хотілося поставити людину у незручне становище.

      Через годину джентльмен почав позіхати. Розмова не виходила. Ганна вовтузилася на стільці, їй хотілося якнайшвидше втекти додому. Він покликав офіціанта, потім розрахувався і встав зі стільця.

     — Втомився. Вчора вночі майже не спав. Піду. Завтра зустрінемося.

     — О десятій. Ти за мною заїдеш?

     — Ні, давай у центрі. Десь о дванадцятій біля входу у готель.

     Монотонний шум метро врізався у голову, Ганна раділа відсутності мобільного зв’язку, на екрані повисло нагадування про  шість пропущених дзвінків від Люськи та чотири від Каті. На темній замші нових чобот проступали неприємні плями солі, щедрі комунальники рясно розкидали її по тротуарах. Вранішня краса танула, жінка схаменулася, зрозумівши, що проїхала свою станцію.

                                            ***

     Вибравшись на поверхню, Ганна повільно крокувала у бік свого будинку, мороз спав, пухнастий сніг присів та потемнів, неприємне вологе повітря лізло під комір, неслухняні пасми волосся падали на очі. З сумки заграла її улюблена пісня, жінка витягла телефон. Катя, збуджена та трохи роздратована, запитала, як справи.

     — Та не знаю навіть, що розповідати. Книгу не віддала.

     — Та яка книга! Він тобі сподобався?

     Ганна сказала, що ще не зрозуміла, все трапилося занадто швидко і точно не як вона планувала.

     — А ти йому?

    Ганна удала вигляд, що не чує.