Глава одинадцята

     — Люсю, ти вже повечеряла? 

     Дівчина дивилася фільм, на підлозі біля крісла стояла порожня тарілка та кілька пожмаканих обгорток з під печива.

     — Можу і з тобою повечеряти, якщо треба.

     Ганна зняла куртку, повісила її у шафу і взялася розкладати продукти з пакета. Вона вже тиждень хотіла поговорити з Люсею про свої нові стосунки, але ніяк не наважувалася. Більше тягнути не нема куди, він невдовзі приїде і можливо їх доведеться познайомити. Люся зайшла на кухню та сіла за стіл.

     — Я з англійцем познайомилася, — Ганна різала хліб, щоб не дивитися на доньку.

     — Де? — дівчина аж підскочила зі стільця. Її мохнаті карі очі, збуджено закліпали. 

     — В Інтернеті, — Ганна поставила тарілку на стіл і сіла біля Люсі.

     — Покажи, я теж хочу. 

     — Тобі ще зарано.

     — Чого це? — донька показово насупилася, але губи ледь стримували посмішку.

     — Він приїде через місяць. Ми з Катею хочемо по магазинах побігати на вихідних.

    Люся намастила джемом шматок хліба і мрійливо замовкла на хвилину, посьорбуючи м’ятний чай. 

    — Я з вами піду, мені піджак потрібен і сумка. Фото мені покажи!

     Ганна порилася в листуванні й простягнула телефон дочці. Та уважно роздивлялася, час від часу збільшуючи різні частини картинки.

    — А він нічого, мені карі очі теж подобаються. А чого лисий? — вона спробувала перегорнути сторінку, але мати забрала телефон.

     — Ні, я лисого не хочу, мені брюнети подобаються.

     Ганна почистила апельсин і поклала на стіл. 

     — А коли ми до нього поїдемо? В нього будинок гарний?

     Люська знайшла опис англійського міста і вивчала чисельні картинки з церквами та старими будинками. Англійську дівчина знала добре.

                                            ***

      Ганна завжди погано засинала, останнім часом це взагалі стало проблемою. Вона відсунула ковдру, потягнулася у ліжку, спробувала послухати лекцію, але відразу її вимкнула. Жінка встала та пішла до туалету. У коридорі вона зупинилася біля дзеркала. Її темне, довге волосся, збилося у незрозумілу купу на потилиці, не вищипані брови стирчали у різні боки, стара деформована піжама зробилася завеликою на два розміри. Коли ж вона купувала собі щось останній раз? Так, без потреби, щось симпатичне, для настрою?  Давненько, навіть згадати важко. Ганна повернулася до спальні та витягла з шафи весь свій одяг. Жодної сукні, самі джинси та спортивні куртки. З верхньої полиці стирчав пакет з Люськіними скарбами. Дівчина полюбляла купувати собі ошатне вбрання про всяк випадок:

     — Раптом мене на вечірку покличуть!

     Ганна посміхнулася, як добре, що донька зраділа, дізнавшись новину.  Вона зняла піжаму та наділа блискучу Люськину сукню. М'яка тканина ідеально охопила тонку талію. Після ковіду жінка схудла кілограмів на десять, ще й  засмучувалася тоді, але ні, навіть на користь пішло. Потрібно до Катіної подруги-косметолога записатися, он які зморшки на шиї вилізли.

      Телефон булькнув повідомленням від Дмитра.  Ганна відчула майже фізичний біль, а може й сором. Що з ним робити? Може відповісти? Як він там, бідолашний?