Глава дев'ята

  З Ганною ми по-справжньому близькі подруги, разом з п’ятого класу.

  Напередодні карантинної вакханалії вона їздила до Італії. Привід трапився особливий, її подруга виходила заміж за італійця. Красива сукня, фата і старовинний замок, такі весілля я тільки у кіно бачила. Коктейль італійської та німецької крові народив чарівного веселуна. Він викладав хімію в університеті, був розумним та неперевершено готував. Ми дивилися фотографії і я почала вмовляти подругу теж спробувати зареєструватися на сайті знайомств.

  Намацавши нову ціль, я трохи вивчила це делікатне питання. Виявилося, що це зовсім не важко, головне зробити гарні фотографії. Знайшовши студію з позитивними відгуками, я забронювала професійну фотосесію на найближчу суботу. Ми домовилися фотографуватися у парку, щоб все виглядало природно і невимушено. 

  Останні дні відпустки я прожила у магазинах, добре, що у той момент більшість з них відчинилася. Моя шафа наповнилася красивими речами, а в голові панували приємні мрії.

  У нових сукнях ми з Ганною відправились до парку на березі річки. День видався пречудовий. Дівчина-фотограф старанно налаштовувала апаратуру, потім ми годину тренувалися позувати, всміхатися та відкривати свою справжню красу. Вона фотографувала нас поодинці, разом, сидячи, стоячи, зблизька, трохи далі, з квіткою у руці та з морозивом. Я розуміла, що так віддано працюють лише справжні професіонали. Коли все було закінчено, нам пообіцяли неймовірні фото, але чекати доведеться два чи три тижні. Нас з Ганною з'їдало нетерпіння і  передчуття чогось незвичайного не підвело, на картинках ми виглядали дивно. Пропорції тіла змінилися, шиї та ноги зменшилися, а мої п'ятдесят два кілограми перетворилися на сімдесят. Можливо ці картинки дійсно відображали наш внутрішній світ, але для цієї справи явно не підходили.

  Все це мене майже вбило і настрій знову полетів під колеса. Погода зіпсувалася, очікування нових фотографій забере щонайменше місяць, а там вже і зима близько.

  Початок осені для мене завжди важкий час. Кожен вересень робить життя коротшим на рік, до того ж я впевнена, що найкращі події відбуваються навесні або у крайньому разі влітку.

   Звичайно так швидко  здаватися я не збиралася. Я з’їла кілька кілограмів шоколаду, підбадьорилася і наклацала пару десятків знімків звичайним телефоном. Вийшло зовсім непогано і, трохи причепурившись за допомогою фільтрів, ми з Ганною нарешті вийшли в міжнародне плавання.

  Починалося найцікавіше, від десятків повідомлень толку було не багато. Розібравшись краще, я знайшла різні опції, виправила помилки та зрушила потік у потрібний бік. Країна для мене не мала особливого значення, Європа та й добре. Якою мовою з ними розмовляти, я тоді не думала і просто чекала. Кілька листів виявилися приємними і через кілька днів у мене сформувався перший фаворит.

  Ловити рибку можна по-різному, особисто мене підкупила розповідь про дипломну роботу, яку писав мій новий друг. Він старанно збирав матеріали для своєї доньки, писав, виправляв, доповнював та спілкувався з викладачами під її ніком. Сама ж дівчина  весь час плакала та мріяла скоріше закінчити навчання. Все це здавалося мені настільки рідним! Я почала цікавитися кожною їхньою оцінкою і він зізнався мені, що я розумію його краще за всіх.  Ми почали писати один одному багато разів на день і скоро я знала про потенційного нареченого майже все.

   У Бельгії, десь біля Брюсселю, жила моя копія з чоловічим набором хромосом. Він виховував доньку один від її народження, був вегетаріанцем, але любив твердий сир, багато читав та гуляв пішки, мав дачу, розводив квіти й врятував білу кішку з притулку.

  Чесно кажучи ніяких романтичних бажань в мене не виникало, але подібність ситуацій змушувала обговорювати з ним найдрібніші моменти життя. Одного разу мій співрозмовник поскаржився, що на вулиці різко похолодало, а він забув сказати про це доньці й вона пішла, не вдягнувши теплі колготи. Це змусило мене зітхнути з полегшенням, я своїй нагадала ще звечора. 

  Він радів, коли я писала, шукав моїх порад, жалівся на долю і зовсім трішки мріяв про майбутнє. Одного разу я знайшла у поштовій скриньці справжній паперовий лист, це було дуже незвичайно. Листівка у конверті зображала море. Мій кореспондент писав, що сподівається відпочити зі мною на цьому пляжі. Я закрила очі й побачила себе у легкій рожевій сукні, засмаглу та задоволену. Невже це справді стане реальністю? Наші віртуальні відносини продовжувалися вже більше ніж шість місяців.

  На порозі з'явилася нова весна, мені хотілося реальних змін, листування було приємним, але якось затягнулося. Я написала, що настав час для справжньої зустрічі. Бельгієць зрадів та почав будувати плани, але кожного разу щось заважало йому приїхати. Квітень, травень, а потім і половина літа пролетіли в порожніх обіцянках. В якийсь момент вибух емоцій змусив мене послати повільного кавалера шукати.

  Знову час було втрачено дарма, але цього разу я не сумувала і вже за тиждень відібрала нових кандидатів. Тепер їх було декілька, мені не хотілося ризикувати знову. Німець виявився дуже настирливим та рішучим, на другий чи третій день він захотів зателефонувати. Я написала, що зовсім не знаю англійську, але це його не злякало. Майже кожного вечора засмагле обличчя посміхалося з мого телефону мінімум п'ятнадцять хвилин. Як не дивно, навіть такі умовні розмови змусили мою голову згадати вивчене сто років тому. 

  Ще був грек, який спробував непристойно шуткувати, інженер з Нідерландів та лікар з Італії. Після кількох днів хтось зникав сам, когось видаляла я, жоден не затримався навіть на один місяць. 

  Я втомилася від марної праці та зупинила пошук. В цей час мій душевний стан стабілізувався. Може мати й права, я маю родину, повинна нею піклуватися та радіти, що всі здорові. В мене є непогана робота, пристойна зарплатня, гарна квартира у новому будинку, дача на березі озера, цікаві конференції та повага оточення. Я повірила і продовжила жити у звичайному спокійному ритмі.