Глава восьма

     Дзвінок Борецької розбудив мене з самого ранку, я злякалася, в неї щось трапилося?

     — Так, Катю, я вже все вирішила, план є, — вона забула навіть привітатися.

     — Пам'ятаєш брюнетка з довгим волоссям на дні народженні була, Тетяна? Та пам'ятаєш, не придурюйся, — насправді Борецька не чекала моєї відповіді й продовжила без жодної паузи.

     — Донька в Таньки не ходить, не говорить. Вона від неї навіть відійти не може, так тільки ненадовго, якщо мама приїде. Сама розумієш. Ми її фотографії на сайті знайомств виклали, — я спробувала щось заперечувати, але мій голос потонув непоміченим.

     — Таке надсилали, не уявляєш! А потім ортопед один написав, а їй для малої ортопед і потрібен був. Ми боялися, раптом маніяк! А нічого, гарний чоловік виявився. Вони завтра у Хорватію летять!  Все, Гошка кличе.

     Вона побігла до сина і поклала трубку, а я побажала слухавці гарного дня. Ця ідея Борецької занадто радикальна та ризикована. 

                                          ***

      Я витерла пил, попрасувала та пішла мити кухню. На плиті пихкала каструля, до голови не лізло нічого путнього. Мій екс правий, впасти у нормальний людський сум я не вмію, внутрішній двигун знову працював і потребував якихось дій.

     Продивившись список контактів, я знайшла телефон моєї студентської колежанки. Вона викладала на курсах косметології, кілька разів їй були потрібні моделі мого віку. Я завжди відмовлялась від пропозиції, навіщо така дурня? Проте зараз, уважно роздивившись себе у дзеркалі, побачила огидні промінчики навколо очей. Мій лоб справно запам’ятав кожне підняття брів, контур обличчя ще не загубив чіткість, але шкіра на шиї виглядала млявою. Я зрозуміла треба терміново щось робити з обличчям.

     Ми домовилися про зустріч і на наступний день я пила каву у її кабінеті. Зі стін на мене дивилися чарівні дівчата з розкішним волоссям та сліпучими посмішками. Звичайно, я і сама мала потенціал, але до них поки що не дотягувала.

     Моя шкіра виявилася занадто сухою і потребувала зволожувальних ін’єкцій. Я вибрала собі найдорожчий препарат, вперше у житті витративши на себе купу грошей. Косметолог щось розповідала, накладаючи на моє обличчя приємний гель.

      — Боляче не буде. Тільки це не дуже швидко, треба трохи потерпіти.

     Через три хвилини мені стало погано. Тепло змінювалося холодом, серце несамовито билося, тіло спітніло, а перед очима з'явився туман.

     — Та ти на нервах уся! Невже так боляче? Давай ще гелю додам.

     Не знаю, що мене мотивувало більше, бажання стати молодшою чи витрачені гроші, але ми продовжили й згодом я перетворилася на пакет для транспортування скла. Шкіра обличчя рівномірно покрилася пухирцями, я не уявляла, як у такому вигляді вийти на вулицю. Добре хоч маску надіти можна.

     — Ти часом не заміж збираєшся? А то давай, через два тижні повторно проколемо.

     Я не відповіла, бо не була впевнена чи зможу пережити сьогоднішній сеанс.

     — Ти Оленку з другого лікувального пам'ятаєш?  Вона косметичний центр відкрила, у Барселоні, уявляєш?

     Колежанка підсунула до мене тацю з тістечками. Цю дівчину я не пам’ятала, але історія мене зацікавила.

     — Вона диплом підтвердила?

     — Та ні, донька її там навчалася. А вона так, асистент режисера, офіційно оформлена адміністратором, а сама робить все й малу свою вчить потихеньку.

     Я раптом зрозуміла, які в нас дорослі діти. Це жах, мені моя досі маленькою здається.

     — Оленка заміж за іспанця вийшла. Він їй приміщення зробив, документи там усілякі, лазер. Я зараз жалкую, що зі своїм бовдуром розписалася, краще б до неї поїхала.

     Вона налила каву й сіла навпроти.

     — Ти заміж за іспанця хочеш? 

                                           ***

      Нам же було по двадцять! Звісно було! Я вчилася на четвертому курсі, коли в моєму житті з’явився справжній іспанець. Він приїхав в Україну з Мадриду, його батько планував побудувати тут якийсь бізнес. У Києві хлопець вивчав російську мову. На жаль у ті роки більшість іноземних студентів навчалися російською. Заняття закінчувалися о другій, а потім аж до самісінького вечора він нудився у квартирі один. Моя мати попросила взяти його у компанію, щоб трохи розвеселити. Приємний та веселий, іспанець гарно вписався у наше студентське коло. Ми показували йому Київ, водили у театри, запрошували у гості та на вечірки. Того року ми усі разом зустрічали Новий рік на Майдані Незалежності. Ніяких натяків з його боку наче і не було, а потім, раптом, перед від'їздом він з’явився з букетом троянд і зробив мені пропозицію. Гарно так зробив, красиво. Сподівався, що я буду сяяти для нього найближчі п'ятдесят років.

     Багато чого було у моєму житті та мене завжди чомусь несло лише по прямій. 

                                             ***

     — Собака хоче на прогулянку! 

     Я вдягла кросівки, підхопила Джину та побігла відбувати щоденний ритуал.

     Нові будинки жадібно пережовували мої дитячі спогади. За тими висотками ще зберігалися старі дачі. Цікаво, чи живе там хтось зараз? Ми з Андрієм пройшли через ліс і вибралися до величезного котловану. Нічого не поробиш, людям потрібно десь жити, хоча трохи сумно, колись тут бігали зайці та жили фазани із совами.

     Мій компаньйон вже хвилин сорок не замовкав. Останнім часом ці прогулянки виснажували мене. Кожен день був схожим на попередній. Андрій постійно надягав ті самі джинси, ми ходили тими самими стежками та обговорювали ті самі теми.  Єдине, що змінилося, це його вага: якось занадто схуд. Я, навіть, запронувала йому звернутися до лікаря. Він лише посміявся у відповідь:

     — Ліньки готувати, їв чортзна-що, ось тіло й викинуло. Ви, лікарі, всюди хвороби шукаєте.

     Він підхопив з трави величенький кругляк і кілька разів підняв над головою однією рукою.

     Я подивилася на нього та раптом подумала, що дарма морочу йому голову.