Глава сьома

     Ганна, змучена важким і довгим днем, щойно переступила поріг квартири. Люся сиділа на дивані закинувши ноги й гризла яблуко.

     — Мам, тато приходив. Забрав інструменти, велосипед та твою валізу. Він сказав, що ти йому більше винна.

     Ганна відчула, як щоки залило червоним, вона відкрила рота, щоб налаяти Люську, але вчасно втрималася. Жінка відчайдушно намагалася приховати від доньки справжні причини розлучення, не виливати ж на підліткову голову весь отой сором! 

     — Це дідові   інструменти, — вона повільно випустила повітря з легень і поглянула на Люську.

     — А що я могла зробити? — дівчина накрутила волосся на палець, — мам, я не хочу, щоб він без тебе приходив, — ніготь потемнів, обличчя зробилося переляканим та безпомічним, — тато каже одне, ти — інше. 

      Доведеться таки змінити замок, наступного разу чоловік може щось цінніше поцупити. Ганна уявила неприємну розмову з батьком, йому доведеться сказати правду. 

     Вона занесла сумки на кухню, розклала продукти й взялася чистити картоплю. Ніж рухався швидко та справно, їй хотілося різати! Вона крутила у голові жорсткі слова, але вони не в’язалися між собою. Жінка втомилася, в неї щеміла п’ята, до крові здерта новими туфлями. 

     З вулиці пролунав гавкіт маленького песика, дитячий голос намагався його повчати, пояснюючи правила пристойної поведінки. Ганна мимоволі посміхнулася. З кожним рухом заліза напруга зменшувалася, тіло робилося м'якшим і вона потроху заспокоїлася. В голові з’явилися інші думки, вони витіснили спогад про втрачене майно і відправили її блукати далеке минуле.

     Сьогодні в супермаркеті Ганна зіткнулася зі своєю колишньою шефинею. Ганна перевіряла чек біля каси, коли хтось легенько торкнувся її плеча.

     — Яка зустріч! Ганна, я нещодавно тебе згадувала! Як ти?

      Ганна розрахувалася, а потім відповіла щось банальне, не бажаючи заглиблюватися у деталі. Все в неї добре: і чоловік, і донька, і вона сама.

     Багато років тому вона майже три роки зустрічалася з Максом — молодшим сином директорки. Милі спогади, легкі та приємні!

     Знайома позіхнула, стисла губи у сумній посмішці та похитала гарно підстриженою головою. 

     — А в нас все складно, сама розумієш. Важко Максиму.

     Ганна нічого не зрозуміла. Важко? Максиму? Вона знала, що після їхнього розриву її колишній коханий вчився у магістратурі десь за кордоном. А потім, років вісім тому, Ганна заходила до дівчат з бухгалтерії і дізналася, що Максим одружився з секретаркою матері. Згодом він почав свій власний бізнес та купив будинок під Києвом. Ганна частенько думала, як добре все б склалося, якби вони тоді не посварилися. 

      Мати Максима спакувала покупки і вийшла з магазину разом з Ганною, тримаючи її під лікоть.

     — Жінка його померла, коли народжувала.

     Ганна відчула себе ніяково, по шкірі пробігли мурахи, а в горлі з'явилася гіркота. Чому ніхто не розповів їй про цю трагедію?

     Шефиня відпустила лікоть Ганни, витягла пакет з печивом і перевісила сумку на інше плече.

      — Троє дітей, з молодшою у декреті зараз. Я до них їжджу майже кожного дня, але без матері — це без матері.

     Зустріч не виходила з голови. Давній кавалер Ганни — добрий, веселий хлопець. Вони були закохані та щасливі, а посварилися через нісенітницю, смішно навіть згадувати. Він хотів їхати відпочивати удвох, а вона з групою студентів. 

     Ганна пробігла очима список контактів, знайшла призвище давнішньої співробітниці, хвилину збиралася з силами, а потім натиснула кнопку виклику.

      — Я сьогодні зустріла мати Максима, не знала, що така біда в нього.

     Літня жінка вочевидь зраділа. Вона привіталася, а потім пішла в іншу кімнату, щоб онуки не заважали своїм гоміном. Пауза затяглася, Ганна намагалася бути ввічливою, але на думку не приходили потрібні слова і вона запитала напряму.

      —  А що трапилося з його жінкою? 

     Мабуть, її співбесідниця знизила плечима, з того моторошного дня минуло вже роки три.

      — Хворіла вона, після других пологів їй заборонили народжувати. А ці бовдури ще одного зробили, навіть не казали до останнього, аж поки ми живіт не побачили.

     Ганна поспівчувала, як годиться, а потім поцікавилася, чи є у Максима хтось зараз.

     — А як гадаєш? Три дитини, кому це треба? Ми знайшли тут одну бездітну. Вона навіть переїхала до нього, але за місяць втекла. Я б і місяць не витримала.

     Ганна подивилася з вікна на дитячий майданчик. Вона згадала, як важко було їй з однією Люською. Усі ці нежиті, садочки та вчительки! А тут три! Шкода його.

     — Всіх шкода, а себе ще більше. Ти там не надумай писати йому. Він прилипне, подивишся, йому для дітей мати потрібна.

      Здалеку почулося шебуршиння і плач малюка, жінка вибачилася та поклала слухавку.

     Ганна налила собі чаю, влаштувалася біля телевізора, трохи подивилася якусь муру, а потім взяла телефон і знайшла у ФБ сторінку Максима. 

      На неї дивилися знайомі очі. Трохи повніше обличчя і досі виглядало свіжим та задоволеним. Ганна відчула приємну напругу в ногах, його неслухняне волосся заверталося на лоба, як і раніше.

     Вона відкрила месенджер і надрукувала повідомлення. Чоловік відповів миттєво, спочатку наче розгубився трохи, а потім вони розмовляли до півночі. Колишня подруга розповіла йому про чоловіка, про Люську, про розлучення. Він слухав, не перериваючи. Час від часу лаявся, вдавав, що не може повірити, нагадував, яка вона в нього красуня та розумниця. Шкода, що про себе майже нічого розказати не встиг. Нарешті вони обидва втомилися й домовилися побачитися у вихідні.  

     Ганна пофарбувала сивий проділ, самотужки зробила манікюр та витягла з шафи найкращій костюм, не новий, але блакитний, саме під її очі. Ще треба туфлі у Люськи позичити, світлі такі, на маленьких підборах.

     У суботу Максим багато сміявся, робив їй компліменти та згадував минуле. Ганна відчувала себе молодою та красивою. Вона впевнилася — він досі хвилює її. Жінка повернулася додому неймовірно щасливою. Їх хотілося впасти у ліжко і цілу ніч мріяти, але вона миттю заснула.