Глава п'ята

     Я йшла з роботи пішки. Довжелезний паркан навколо нашого житлового комплексу викликав черговий вибух у моїй голові. Я подумала, що непогано було б замаскувати його гарненькою зеленню. Звичайно працювати доведеться багато, але, як ядерну реакцію, мене вже неможливо було стримати. 

     Все життя я лізла у всілякі ініціативи та волонтерські активності, але останнім часом це мені не приносило того задоволення, яке я обожнювала раніше. Я закинула майже всі старі зв’язки, навіть на поздоровлення з днем народження відповідала неохоче. 

      Сьогодні колишня наснага повернулася до мене, я відчула себе сповненою енергією і відразу взялася за справу.  В чат будинку полетіли повідомлення, суперечки, сварки, пропозиції. Мені дякували за чудову ідею та пропонували допомогти. Врешті-решт ми з сусідами домовилися і вирішили попрацювати у найближчі вихідні. 

     Я нагледіла кущі у старому покинутому розпліднику. Рослини вже давно отримали повну свободу і жили, як заманеться, але моє досвідчене око бачило серед буйної дикої зелені ознаки аристократичного походження.

      Андрій, мій завзятий компаньйон, охоче взявся за діло. Він з наснагою викопував саджанці, поливав кущі та сапав бур’ян.  

      Ближче до вечора все було зроблено. Хтось з дівчат приніс дві пляшки шампанського і ми, щасливі та задоволені, випили його прямо посеред вулиці. Очі мого кавалера блищали, він втомлено посміхався. Дивно, але саме це робило мене щасливою.

      Ті люди, які живуть у багатоквартирних будинках, напевне знають: не існує жодної речі, з якою можуть погодитися абсолютно усі сусіди. Мені здається, почни розмову про форму Землі й тобі доведуть, що вона пласка. Після кількох сотень повідомлень до наполовину диких кущів ми вирішили додати кілька  дорожчих рослин для респектабельності.

     Я добре знала директора садового центру неподалік, колись ми з його дружиною разом водили дітей до спортивної секції. Він запропонував нам вибрати квіти з його особистої колекції. Ми з Андрієм добралися раніше, ніж розраховували, господарі ще не повернулися додому. Довелося трохи погуляти у лісі, мій супутник мовчав, жодної розповіді або нотації. Я задивилася на молоденькі паростки папороті, а коли обернулася, побачила у його руках кілька гілочок пухнастої верби. Мій кавалер манірно вклонився і простягнув весняний букетик мені. Прогулянка вийшла майже романтичною.

     Трохи згодом, я відібрала потрібні рослини. Чоловіки завантажили вазони і я виїхала з двору. У вузькому провулку довелося поратися з розворотом. Задивляючись у люстерко, я із задоволенням відзначила заздрісний жіночий погляд у себе за спиною. Моя давня знайома шпурнула чоловіка у бік та повернулася в дім. Чесно кажучи, щасливі заміжні жінки мені траплялися не часто.

                                          ***

     Великим будинком, де я жила,  керувала молода амбітна дівчина. Ми з нею зійшлися доволі швидко, коли  «пробивали» проєкт глибокого сортування сміття. Мені вона подобалася, але водночас щось у її манерах дратувало та відштовхувало. Здавалося, наче в юності вона не мала успіхів у чоловіків, а зараз нарешті розквітла і виглядала доволі впевненою.

     Нашою черговою  мрією стало налагодження утилізації скошеної трави, бо майже всюди її просто викидали у загальний смітник. Я обдзвонила всі інстанції, перечитала десятки постанов, але так і не знайшла законного розв’язання цього питання. Позаду нашого будинку досі збереглося велике поле і ми вирішили вивозити траву туди, хай зріє компост. 

     До делікатної та не зовсім законної справи не можна було залучати добровольців. Я взяла Андрія, а вона привела двох знайомих хлопців.

   Ввечері ми взялися за справу. 

     — Катю, а Ви йому дуже подобаєтесь.

     Моя партнерка зав’язала черговий мішок, в який ми напхали трави.

     — Ми разом з собакою гуляємо. В нього нещодавно такса померла, він сумує. 

     — Та ні, він явно клинці підбиває, а Ви що, не хочете?

      Я сама не розуміла, чого хочу та й ми не настільки близькі подруги, щоб це обговорювати.

     Коли з травою було покінчено, наша банда зібралася на дитячому майданчику, командир подякувала всім неприємно грайливо. Я не знаю, кому взагалі личить кокетство, чи, може, чогось не розумію.

                                            ***

     — На вулиці тепло, пішли гуляти!

     Я відклала тісто та стерла з рук борошно.

     — Андрію, я зараз не можу, зателефонуйте трохи пізніше.

      Я була вкрай заклопотана та й втомилася після роботи. Ні через годину, ні через дві ніхто мені не передзвонив. Гуляти зовсім не хотілося, але це здивувало. Я вийшла на балкон повісити білизну та раптом побачила свого друга, він йшов у бік нашого під'їзду. Вже встигнувши заочно дорікнути його наполегливості, я побачила, як він зайшов до офісу нашої будинкової адміністрації. Оце так! Думки мої змішалися. Ніколи у житті я не знала ревнощів. Те, що народилося в мені зараз, ревнощами теж не можна було назвати. Я одночасно розлютилася, засмутилася та розчарувалася. Найбільш трагічним у цій ситуації був мій вік, він просто розчавив мене. Вона молодша за мене на дванадцять років! Як же важко старіти, особливо коли з'явилися зморшки на обличчі.

        На наступний день Андрій ремонтував її автівку з самого ранку. Вона написала мені про це, а я не відповіла, хай сама порається, кінець кінцем, має за це гарну зарплатню.