Глава четверта

    Ганна підтягнула ковдру та перевернулася на другий бік. Сім годин ранку, можна ще трохи поспати. Її думки солодко заплуталися, а потім і зовсім зникли, саме у цю солодку мить задзижчав телефон.

     — Доню, я зараз до СБУ буду телефонувати, хай його вже посадять! Скільки ще нам терпіти?

    Ганна намагалася збагнути, що трапилося, а мама не зупиняючись тараторила:

     — Віра у сьомій телефонувала! Що трапилося в нас трапилося, питала.

    Ганна застібнула халат, покліпала очима та спробувала зупинити нервовий потік:

     — Зачекай, я нічого не можу зрозуміти.

    Мама вкотре пожалілася на лиху долю, кілька разів згадала свого злоякісного зятя та грозилася зателефонувати подрузі, яка «давно працює бухгалтеркою в потрібних органах». 

    Відкривши телефон, Ганна побачила фотографії своїх батьків у чорних рамках, траурні свічки та хрести з монахами. Такий художній комплект облетів усіх їхніх родичів та знайомих.

    Жінка зробила собі каву й задумалася, повільно розмішуючи цукор маленькою ложкою. Як їй дотягнути до серпня? Вчора чоловік телефонував п'ять чи шість разів поспіль. Потрібно було відповісти, тепер ось батьків засмутив. Що з цим йолопом зробиш? Шкода, що тоді поліція відпустила, а може і добре, тому що він є у Люськиних документах. 

     Її чоловік (скоріше б додати колишній) не працював багато років, він звільнився рівно через тиждень після їхнього весілля. Потім разів з десять влаштовувався до різних установ, найбільше йому щастило з посадами колекторів. Кожного разу вона раділа, кожного разу сподівалася і кожного разу все йшло за одним сценарієм. Через два чи три дні трудяга починав жалітися на маленьку зарплатню, потім на когось зі співробітників, а за місяць-два звільнявся, ображений та скривджений.

     Жінка вмовляла його, наполягала, погрожувала, навіть покарання вигадувала. Каву йому не купувала, сама тільки на роботі пила, ось нехай відчує! Він не відчував і вона знову поступалася. Коли чоловік вирішив зайнятися іконописом, Ганна довгенько не здавалася, але потім витратила майже усю зарплатню на фарбу та деревинки різних розмірів. Зараз вони припадали пилом на балконі, іконописець не збирався їх забирати.

    Телефон задзвонив знову. Ганна взяла слухавку, не подивившись на номер.

     — Ти гадаєш, що гроші легко діставати?! — знайомо гримнув голос чоловіка.

  Жінка трохи відсунула руку від вуха.

    — Мама тобі п'ять тисяч на ремонт давала!

    Вкотре Ганна почула знайому пісню, вона щось поспішно відповіла, намагаючись покласти слухавку.

     — Ось, Бога ти не боїшся!

     Її руки затремтіли, коли вже це все скінчиться?

     — Сама залишишся, кому ти потрібна така? Ще мене згадувати будеш!

     Ганна увімкнула пилотяг, Люська розсипала цукор і тепер капці прилипали до підлоги.

     Думки дзижчали у голові. Вкотре вона намагалася пояснити уявному співрозмовнику, що нічого не винна свекрусі. 

     — Ти забула мою піжаму попрати! В чому мені тепер спати? І я хочу пиріг спекти, яблука в нас хоч є?

     Голос Люсі пролунав наче з іншої планети. Ганна поклала на стіл три великих яблука та пішла займатися пранням.