Глава третя

    Великі супермаркети стояли майже порожні, відвідувачів запускали невеликими групами. Вважалося, що це зменшує ризик підхопити вірус. Ми з Андрієм йшли повз довжелезних торгових рядів. Зупинившись біля холодильників з сиром, я взяла свій улюблений, з кмином. Мій супутник покрутив шматок у руці, кинув на місце й простягнув руку до червоного цінника. Потім у кошик плюхнувся величезний пакет макаронів.

     — Це багато!

    Він штовхнув візок у бік каси.

     — Це вигідно! Я завжди так купую, по-парубківськи. Зачекайте, я свою картку накопичувальну проб'ю, бачу що у Вас немає. 

    Автівка добряче нагрілася, я запустила кондиціонер. Припікало обіднє сонце, з бруньок виринали молоденькі листочки, моя улюблена пора року щосили намагалася потішити. 

    Відсутність громадського транспорту змусила виїхати на дороги усі таксі світу. Ми повзли зі швидкістю равлика. Андрій насолоджувався своєю розповіддю. Час від часу він переривався, доволі коректно пояснюючи мені помилки водіїв, що рухалися повз нас. Я удавала вигляд, що розумію, але дорога мене не цікавила.

     — Біля будинку моєї бабусі була школа, але я туди майже не ходив. Нам там не сподобалося. Мене перевели в іншу, але там теж було не добре. У восьмому класі я вирішив бути ветеринаром. Батьки зчинили такий ґвалт! Зійшлися на медичному училищі.

    Дивне відчуття, раптом я подумала про свою доньку. Чи завжди підлітки знають, що їм потрібно?

     — У шістнадцять років фарцувати* почав. Дід був проти, запевняв, що піду до в'язниці. Я не послухався і не ув'язнили! З'явилися гроші, але доводилося ховатися. Я в училище на таксі їздив, а професор наш – на автобусі.

    Він звично почухав за вухом і на кілька секунд задумався.

     — В діда гараж був. Великий такий, капітальний. Я там тинявся днями, допомагав дядькам, цікаво було. Потім почав підкидати їм сигналізації, в нас їх тоді майже не було. Брав браковані. Та там брак такий, нема що робити. Я їх розбирав, трохи змінював, пакети заклеював і готово!

    Його очі блищали, я не переривала, цей красивий глибокий голос викликав в мене приємне, але незрозуміле відчуття.

    Рух пожвавився, ми майже під'їхали до нашої вулиці. Невелика молочна крамничка на розі виявилася відчиненою і я захотіла зазирнули туди. Андрій миттю оцінив цінники,  взяв в мене кошик і поклав туди поклав пачку чогось схожого на вершкове масло.

     — Це не варто брати. 

    Я завжди була впевнена, що дешеві сурогати люди купують, коли зовсім не мають грошей. Так тільки, щоб з голоду не померти.

     — Та припиніть, все однакове! 

    Він тицьнув пальцем у маленьку червону наліпку.

     — Дивіться, вдвічі дешевше! Ці дармоїди з людей гроші тягнуть! А я з розумом купую.

    Він витяг з кишені пожмаканий пакет.

     — Ви склад на етикетці дивилися?

    Сусід посміхнувся мені та махнув рукою. 

     — Та брешуть все!

      Ми повернулися до автівки, він перерізав ременем безпеки порожнє крісло, а потім плюхнувся зверху.

     — На чому я зупинився? 

    Я попросила пристебнутися за правилами, але він відповів, що сильно спітнів та і їхати нам лише три хвилини.

     — Так ось, потім я дізнався, що бариги ці несправні сигналізації з ОАЕ везуть. Думаю, навіщо мені ділитися? Наші за кордон ще майже не їздили тоді. 

    Ми зупинилися на світлофорі, він повернувся і подивився на мене, так наче тільки-но виграв турнір з шахів:

     — Грошенят я того часу вже назбирав.  Закордонний паспорт без хабаря не отримаєш, але я зробив! Батю звав, та він злякався. Я поїхав з одним чуваком, той ще покидьок! Гроші йому позичив, так досі чекаю. Він виявився того…, хоча спочатку з жінками жив. Довго з однією завідувачкою овочевого зустрічався. Пам'ятаєте, на площі магазин був? Її чоловік на мене  думав, а я ж ні до чого!

    Вивантаживши сумки біля будинку, Андрій хлопнув багажником, але розповіді не припинив:

     — Тож поїхали ми з ним, купили добренько сигналізацій, а тут така справа, один чувак Мерс продавав, після пожежі. Усередині салону тканина вигоріла, а так нічого, їде, наче живий. Ми пакети на сидіння натягли та поїхали. І спали у ньому. Хоча сморід був! Вдома салон зробили та загнали вигідно.

    Я спробувала перервати його, забагато спогадів для одного дня.

     — Цей пакет я сама візьму, давайте сюди.

  Він простягнув мені пакет, а все інше забрав собі.

     — Потім я такий самий Мерс сам пригнав. Дірявий, коли дощ, їхати не можна, але теж добре загнав, сухо було, то вони не помітили.

    Я згадала себе у дев'яності: студентська стипендія — два рази пообідати. Могла б працювати, половина зарплати санітарки поїсти ще п'ять чи шість разів. Скільки потім лаяла себе за лінощі, багато чого склалося б інакше.  

    Ми зайшли у мій під’їзд. Розмови та магазини втомили мене, хотілося додому. Андрій спритно проскочив у ліфт. 

     — Може чайком потішите? 

  Не чекаючи відповіді, він натиснув кнопку мого поверху.

     — А пиріжки сьогодні не робили?

     Відганяючи кота та собаку від сумки з продуктами, я не помітила Сашу. Вона здавалася худеньким переляканим підлітком у легенькій піжамі, її довге хвилясте волосся безпорадно падало на  плечі, але обличчя було незадоволене по-дорослому. Я відчула себе ніяково, у голові народилися якісь слова, але Андрій вже мив руки у ванній. Довелося зняти куртку та йти заварювати чай. 

                                        ***

     Ми з Джиною йшли парком, навколо було повно людей, мабуть, теж втомилися від сидіння у квартирі. Літній чоловік у масці зрадів побачивши мене.                 

     — Дорого ранку, Катерино.

  Він покрокував рядом зі мною.

     — Ви, будь ласка, витягуйте Андрія частіше, а то вдома весь час сидить.

     Мій супутник намагався опустити погляд, але водночас роздивлявся мене. Я згадала, як вперше побачила його сина.