РОЗЧАРУВАННЯ.

Найсильніше почуття – розчарування.

Не образа, не ревнощі і навіть не ненависть...

після них залишається хоч щось в душі,

після розчарування –порожнеча.

Еріх Марія Ремарк

Галинка та Марійка – подруги нерозлийвода скільки себе пам’ятають. Безтурботні роки дитинства, романтика шкільних буднів, сонцесяйне студентське життя як ментальне тіло оточувало їх зусібіч. Настільки звикли бути разом, ділити навпіл і радість, і горе, що й уявити боялися: настане мить, коли раптом, зупинившись на роздоріжжі, необхідно буде  вибрати ту пряму стежку, яка дасть старт новій сторінці життєвої круговерті. При чому, кожній своя…

Подруги були такі різні і в той же час такі однакові. Галинка – як швидкоплинна бурхлива течія, що безпощадно змиває все на своєму шляху, не залишаючи місця для роздумів чи романтичних ілюзій у людській круговерті. Марійка – як тиха спокійна  гавань, що чекає-недочекається все ж таки свого корабля… А однакові в єдиному прагненні: бути щасливими, прямуючи у безвість, що називається просто – життя. Вони природно взаємодоповнювали одна одну. Між ними ніколи не виникало конфліктів, бо лагідне розсудливе Марійчине слово вчасно і якісно гасило словесну Галинчину пожежу. Між ними не було таємниць. Усі невдачі та щасливі миттєвості ділили навпіл. І цього було достатньо, щоб відчувати потрібність одна одній.

Перша закоханість зразу ж видає людей. Не стало це винятком і з подругами. Красиво-привабливі, інтелектуально вивищені над однолітками, непідступні, цукерки-загадки, якщо хочете… Таємниче підкралася панна-закоханість одночасно до обох. І що тут дивного?  Та нічого, якби не одне, але… І взяла ця панна за руки подружок та й підвела до такого собі об’єкта обожнювання. І закрутилася щоденна круговерть у шаленому ритмі романтики й таємничих відчуттів.

Закохалася по вінця емоційно-піднесена Галинка у красеня Михайла. Здавалося: виросли крила, а навколишність ввижалася лише у веселкових відтінках. Рада була за подругу скромно-розсудлива Марійка. Та і сама відчувала неабияку емоційністьу душі, бо, як їй здалося, зустріла саме того, вимріяного у романтичній світоуяві. Симпатичний, врівноважений, сором’язливий. На нього можна було покластися в усьому. З ним  відчувала себе маленькою, але не безпорадною піщинкою. Він, здавалось, ніколи не заподіє зла. Він – ідеал, про який мріяла.  Лише не відчула дівчина, що об’єктом її обожнювання був  не той, якого вималювала романтична уява, бо людська сутність у фізичній оболонці така непередбачувана. Подругам і в найжахливішому сні не могло приснитися, який сюрприз їм підготувала доля-чаклунка.

До свого дня народження красуня Галинка готувалася ретельно. Все продумала: вишукане меню затвердила особисто, стильне плаття придбано з останньої колекції відомого дизайнера, вишуканий макіяж зроблено у найкращого професіонала-стиліста, святково-феєрично прикрашено ошатну оселю. І чого би це така скрупульозна підготовка? Відповідь – проста: дівчина запросила в гості коханого Михайла. Нарешті, познайомить його з подругою. Та і Марійці не терпілося побачити того красеня, якого так емоційно змальовувала подруга. Мабуть, він незвичайний, бо коли заходила мова про нього, то Галинка враз змінювалася до невпізнання: очі блистіли, голос тремтів, сонцесяйна усмішка не сходила з миловидного личка.«Він такий класний, – часто повторювала Галинка, –  весельчак-говорун, душа компанії. А  компліментами обсипає, як пелюстками троянд». Що ж – усі ознаки закоханості  як на долоні. У ці миті Марійка згадувала свого коханого – спокійного і скромного. І їй здавалося, що кращого не знайти.

Раптовий телефонний дзвінок підняв настрій Марійці. Телефонував коханий. По-галантному вибачався, що їхнє чергове побачення прийдеться перенести: від’їжджає, мовляв, у термінове відрядження і рахуватиме миті до їхньої зустрічі. Дівчина поставилася з розумінням. Наголосила, що уже сумує. Та хлопець переконував приємно-лагідним голосом, що час його відсутності пролетить надто швидко і через тиждень вони знову будуть разом, щоб уже ніколи не розлучатися.

Піднесено-ейфорійна атмосфера. Гості зібралися за святковим столом. Усі в очікуванні того сюрприза, про який неодноразово натякала іменинниця. Єдина лише Марійка була в курсі усіх подій, бо як же по-іншому? І ось та мить настала – дзвінок у двері.  Красуня Галинка летить, немов на крилах, до дверей, миттєво відчиняє, приймає привітання і запрошує до кімнати коханого. Пишний букет яскраво-пломеніючих троянд закриває її щасливе обличчя. Вона, як їй здавалось, у цю мить знаходилася в іншому вимірі, де хазяйнує примхливе кохання. Від миттєвого незвичайного відчуття їй перехоплює дух. У цей момент – вона найщасливіша, мабуть, у всьому таємничому космічному безмежжі. І хочеться, щоб такий душевний стан не припинявся ніколи. Щаслива Галинка оголошує присутнім про свій сюрприз, бере коханого за руку  і найперше веде знайомити з Марійкою.

…Відчуття гострого душевного болю, втрата внутрішньої рівноваги ледь не вибили дівчину з тої жахливої реалії, у якій вона опинилася. Мить – і їхні погляди зустрілися… Награна усмішка. І лише одне-єдине німе запитання: «Оце і є те термінове  відрядження?» У відповідь – німа розгубленість…ковзаючий погляд… в сторону.

І таке відчуття охопило розчаровану дівчину в ту мить, наче вона вступила в огидне болото, відмитися від якого, ой, як нелегко. Лише одна думка, як несподіваний залп кулеметної черги, атакувала свідомість Марійки у ту мить: «Не видати себе… Не зіпсувати свято подрузі… Не впасти у відчай… Сьогодні… А завтра?..»