Розділ 5

Три точки

      На ранок маршрут усе ще існував. Рейн потай сподівався, що за ніч пластина згасне, «Арден» оголосить учорашню реконструкцію помилковою, а старий протокол Восьмого виявиться черговим неповним фрагментом пам’яті, який неможливо використати на практиці. Не тому, що він не хотів летіти до Тель-Ару. Навпаки. Саме тому. Занадто багато речей у його житті починалися словами «ми знайшли шлях», а закінчувалися кров’ю, мертвими кораблями або відкриттям, що цей шлях хтось створив одинадцять тисяч років тому з розрахунком на людину, яка ще навіть не народилася.

Тому, прокинувшись о п’ятій сорок і побачивши на планшеті коротке повідомлення, він сказав лише одне слово.

ВІЛЬНИЙ МАРШРУТ: УМОВИ ЗБЕРЕЖЕНО.

— Чорт.

Із крісла біля вікна відповіли:

— Я теж рада тебе бачити.

Рейн різко повернув голову. Кіара сиділа, підібгавши одну ногу під себе, з чашкою в руці й таким виглядом, ніби перебувала тут уже давно.

— Ти що тут робиш?

— Стежу, щоб ти спав.

— Саме формулювання трохи суперечливе.

— Ти спав. Я стежила. Все працює.

— А ти коли спала?

Кіара не відповіла одразу.

Рейн примружився.

— Кіаро.

— Неважливо.

— Це означає «ні».

— Зате твоє праве око сьогодні показало тридцять відсотків.

Рейн завмер.

— Скільки?

— Тридцять.

— Серйозно?

— Сейла перевірила ще до того, як ти прокинувся остаточно. Тридцять відсотків грубого зору, трохи краща реакція на світло, менше розмиття на близькій відстані.

Він усміхнувся.

Кіара підняла палець.

— І перш ніж ти перетвориш це на дозвіл робити дурниці: ні, це не означає, що тобі знову можна використовувати R-17.

Усмішка зникла.

— Ти професійно псуєш хороші моменти.

— Саме тому ти досі маєш два ока.

— Одне й приблизно третину.

— Прогрес.

На військовому майданчику вже працювали інженери. «Арден» стояв із розкритим правим двигуном, частина зовнішньої обшивки була знята, а кілька секцій корпусу досі залишалися темними після перегріву. Ніхто не намагався зробити вигляд, що корабель відновлений повністю. Його ремонтували рівно настільки, наскільки це було потрібно для польоту, і Кіара називала це чесним технічним станом.

— Машина має виглядати так, як себе почуває, — сказала вона, коли вони наблизилися до трапа.

Рейн подивився на обгорілу бронеплиту.

— Тоді я теж хочу одну таку на плече.

— У тебе є око.

— Не те саме.

Біля технічного входу чекала Лія. У руках вона тримала дві товсті папки.

Рейн зупинився.

— Ні.

— Що «ні»?

— Одна папка ще могла означати, що ранок буде нормальним. Дві — це вже змова.

— Тут різні речі.

— Саме цього я й боюся.

Кіара кивнула.

— Підтверджую.

Лія простягнула першу.

— Склад експедиції. Попередній.

Другу.

— Умови участі й аварійні обмеження.

Рейн відкрив першу папку. Список був довгим: Кіара як пілот «Ардена», він сам як польовий представник Астреї, Тея Марн, Оррен Вал, старша Ліра, Дорн, Карр, два інженери, лікар, Тар’Вей і двоє саарських техніків. Окремо зазначався крейсер Кел’Тара, який міг пройти як другий фізичний корабель усередині того самого контактного вікна, але не ставав окремою причинною точкою маршруту.

Рейн дочитав і підняв очі.

— А ти?

— Не лечу.

— Серйозно?

— Так.

— Чому?

— Тому що я не потрібна на борту.

Він уже хотів сказати «ти моя сестра», але вчасно зупинився. Це не було аргументом. Принаймні не тим, який давав йому право автоматично тягнути її із собою або, навпаки, забороняти.

Лія чекала.

Рейн видихнув.

— Добре.

Вона усміхнулася.

— Мені можна.

— Ви всі перетворили це на зброю.

— Працює.

Лія перегорнула сторінку.

— Мая теж не летить. Дан — ні. Арен — ні. Нара й Айлін — ні.

— Останнє було очевидним.

— Не для Айлін.

Рейн глянув.

— Вона сперечалася?

— Двадцять сім хвилин.

Кіара зацікавлено запитала:

— І що її переконало?

— Нара сказала: «Якщо ти полетиш до системи, яка вчиться на способах змінювати й розривати людську неперервність, я особисто зламаю тобі обидві ноги».

Рейн подумав.

— Переконливо.

— Їй можна, — сказала Кіара.

Друга папка була значно цікавішою. На першій сторінці великими літерами стояло:

ЖОДНА R-ЛІНІЯ НЕ Є НЕОБХІДНОЮ УМОВОЮ МІСІЇ.

Рейн перечитав.

— Навмисно так великими?

— Так.

— Для мене?

— Переважно.

— Зрада.

Далі йшли конкретні обмеження.

R-17 НЕ ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ ДЛЯ ВІДКРИТТЯ, СТАБІЛІЗАЦІЇ АБО КОРЕКЦІЇ МАРШРУТУ.

R-16 НЕ ПІДКЛЮЧАЄТЬСЯ ДО ПРОТОКОЛУ.

R-18 НЕ ПІДКЛЮЧАЄТЬСЯ ДО ПРОТОКОЛУ.

R-21 НЕ ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ ЯК СВІДОК ЗГОДИ АБО СТРАХУВАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ.

БУДЬ-ЯКИЙ УЧАСНИК МОЖЕ ВІДМОВИТИСЯ ДО ФОРМУВАННЯ СПІЛЬНОЇ МЕЖІ.

ВІДМОВА БУДЬ-ЯКОЇ З ТРЬОХ ПРИЧИННИХ СТОРІН ДО ЗАВЕРШЕННЯ ПЕРЕХОДУ СКАСОВУЄ ПРОЦЕДУРУ.

— Оце прекрасно, — сказав Рейн.

Лія підозріло подивилася.

— Серйозно?

— Ні.

— Я вже злякалася.

На останній сторінці окремим пунктом було:

МЕТА ЕКСПЕДИЦІЇ НЕ Є «ВИЗВОЛЕННЯ ТЕЛЬ-АРУ».

Рейн підняв голову.

— Це через Лена?

— Він уже тричі назвав місію саме так. Якщо ми летимо «визволяти», ми ще до прибуття визначили, що всі люди там полонені й усі їхні рішення не мають значення.

— А якщо вони справді полонені?

— Тоді побачимо докази.

— А якщо ні?

— Тоді не будемо перетворювати їх на полонених власною мовою.