Розділ 4

Пластина лежала на столі вже шість годин.

Ніхто її не торкався.

Саме це, на думку Рейна, було найрозумнішим рішенням дня.

Три точки на прозорому матеріалі не зникли.

АСТРЕЯ

ТЕЛЬ-АР

СВІТ 17

Навколо них — тонкі лінії, які не були маршрутом у звичному розумінні.

Не координати.

Не Брама.

Не розрив.

Не коридор Карона.

Швидше умова, яку простір чомусь умів читати.

Рейн сидів навпроти й крутив у лівій руці металеву чашку.

Правою не користувався.

Не через стару травму.

Просто так було зручніше дивитись Кіарі в очі й не дати їй приводу сказати, що він знову перевантажує себе.

Вона все одно сказала:

— Око.

— Двадцять вісім.

— Двадцять сім.

— Сейла сказала...

— Після сну було двадцять вісім.

— От.

— Зараз двадцять сім.

Рейн:

— Ти ходяча катастрофа для оптимізму.

— Зате ти досі бачиш.

— Аргумент.

Лія сиділа на підлозі біля стіни.

Перед нею — три паперові копії зображення пластини.

На кожній вона щось креслювала.

Рейн:

— Чому три?

— Бо одна версія може бути неправильною.

— А три?

— Три можуть бути неправильною трьома різними способами.

— Заспокоїла.

— Не для цього.

Тея Марн залишилась на Node-3.

Сара Вейн теж.

Скриня з сімома замками тепер стояла в окремому фізичному сейфі.

Ключі повернули кожному власнику.

Не залишили в Раді.

Не забрали саари.

Не сховали в монастирі.

Сім людей.

Сім окремих рішень.

Якщо вони захочуть знову закрити скриню — зможуть.

Це було незручно.

Повільно.

І Рейн дедалі більше підозрював, що незручність — одна з небагатьох справжніх ознак свободи.

Оррен Вал лишався на Node-3.

Його умовна згода на повернення до Тель-Ару була записана.

Світ 17 прийняв можливість його повернення лише до другого етапу Стабілізації.

Третій етап лишався незворотним.

Принаймні за словами Медіатора.

Рейн не довіряв словам Медіатора.

Але й не мав доказу, що той бреше.

Це дратувало.

Гірше за брехуна був противник, який часто говорив правду.

— «Арден» знову просить розмову, — сказала Кіара.

Рейн поставив чашку.

— Сам?

— Так.

Лія підняла голову.

— Про пластину?

— Не написав.

— Тоді йдемо.

Рейн:

— Хто вирішив?

Лія подивилась.

Він усміхнувся.

— Перевіряв.

— Не смішно.

— Трохи.

«Арден» стояв на військовому майданчику за двадцять кілометрів від Кайра.

Після повернення корабель усе ще виглядав побитим.

Правий двигун розбирали вже третій день.

Дві зовнішні бронеплити залишались знятими.

Ділянки корпусу чорніли після перегріву.

Ніхто не намагався зробити вигляд, що корабель «відновлений».

Кіарі це подобалося.

— Машина має виглядати так, як вона себе почуває.

Рейн:

— Тоді я теж хочу обгорілу бронеплиту.

— У тебе є око.

— Не те саме.

На містку було темно.

Свідок сам зменшив освітлення після того, як виявив, що надмірна кількість одночасних візуальних потоків заважає внутрішній перебудові пам’яті.

Рейн колись не думав, що кораблі можуть «втомлюватися від думок».

Тепер не дивувався.

— Ми прийшли, — сказав він.

Свідок відповів не одразу.

— Знаю.

Лія:

— Ти викликав.

— Так.

— Щось змінилося?

Пауза.

— Я почав пам’ятати шлях.

Кіара завмерла.

Рейн:

— До Світу 08?

— Думаю.

— «Думаю»?

— У пам’яті немає позначення «Світ 08».

— Тоді як зрозумів?

— За знаком.

На головному екрані з’явилися вісім вертикальних рисок.

Ті самі.

Лія піднялась ближче.

— Це спогад «Ардена»?

— Ні.

— Тоді?

— Спогад попереднього Свідка.

Тиша.

Рейн:

— Якого саме?

— Не знаю.

— Ти казав, що «Свідок Нуль» був лише першим астреанським.

— Так.

— А цей?

— Старший.

— Наскільки?

— Я не можу визначити час.

Рейн:

— Звісно.

Кіара:

— Не починай.

Екран змінився.

Зоряне поле.

Але зорі були неправильні.

Частина відсутня.

Частина стояла там, де сучасна карта показувала порожнечу.

Лія:

— Це не наша епоха.

— Ні.

— Можеш прив’язати до сучасних координат?

— Частково.

На карті з’явились три точки.

Не ті, що на пластині.

Перша — маленький корабель.

Друга — планета.

Третя — велика орбітальна споруда.

Навколо них не було ліній.

— Це маршрут? — запитала Кіара.

— Ні.

Рейн:

— Тоді що ми дивимось?

Свідок:

— Домовленість.

Пауза.

— Три учасники не створюють шлях.

— Вони підтверджують, що шлях не належить жодному з них.

Лія завмерла.

— Саме те, що було написано в пам’яті.

— Так.

— «Жоден не є власником маршруту».

— Так.

Рейн:

— І після цього простір просто дозволяє пройти?

— Ні.

— Звісно.

Свідок продовжив:

— Після взаємного підтвердження кожна точка визначає власну локальну межу.

— Потім маршрут утворюється між межами, а не між власниками.

Лія тихо:

— Тобто немає точки відправлення.

Кіара:

— І точки призначення.

Рейн:

— Чекайте.

Він показав на екран.

— Якщо немає точки призначення, куди ми летимо?

Свідок:

— Туди, куди всі три учасники визнають можливим контактувати, не вимагаючи права на іншого.

Рейн:

— Це не відповідь.

— Це найточніше формулювання.

— Ненавиджу старі технології.

Кіара:

— Вони б тебе теж.

Лія почала ходити по містку.

— Світ 08 створив транспорт без центру.

— Схоже.

— Тобто навіть сам маршрут побудований на їхній політичній ідеї.