Розділ 4

«Арден» згадує Восьмий

     Пластина лежала на столі вже шість годин, і за весь цей час до неї ніхто не торкнувся. Рейн вважав це найрозумнішим рішенням дня. Після всього, що старі технології вже встигли зробити з Астреєю, Кароном, людською пам’яттю й самим поняттям неперервності, бажання одразу встромити незрозумілий артефакт у перший-ліпший інтерфейс мало нарешті зникнути хоча б як погана звичка.

Три позначки на прозорому матеріалі залишалися незмінними.

АСТРЕЯ

ТЕЛЬ-АР

СВІТ 17

Між ними проходили тонкі геометричні лінії, але вони не нагадували жодного маршруту, який Кіара чи Каел могли впевнено назвати навігаційним. Тут не було координат, точки входу, точки виходу, енергетичного каналу чи знайомої схеми Брами. Це не було схоже ні на старий Корінь, ні на Розрив, ні на Каронські переходи. Скоріше пластина описувала набір умов, за яких простір чомусь мав погодитися поводитися інакше.

Рейн сидів навпроти й крутив у лівій руці металеву чашку з уже холодним чаєм. Правою майже не користувався не через травму, а тому, що так було легше не робити зайвих рухів і не давати Кіарі приводу знову перевіряти, чи він не перевантажує себе.

Це не допомогло.

— Око.

— Двадцять вісім.

— Двадцять сім.

— Сейла після сну сказала двадцять вісім.

— Після сну було двадцять вісім. Зараз двадцять сім.

Рейн поставив чашку.

— Ти ходяча катастрофа для оптимізму.

— Зате ти досі бачиш.

— Аргумент.

Лія сиділа просто на підлозі біля стіни. Перед нею лежали три паперові копії зображення пластини, і на кожній вона будувала окрему схему.

— Чому три? — запитав Рейн.

— Бо перша інтерпретація може бути неправильною.

— А три?

— Можуть бути неправильними трьома різними способами.

— Заспокоїла.

— Не для цього.

Тея Марн і Сара Вейн залишалися на «Вузлі-3». Саму скриню з сімома механічними замками тепер зберігали у фізичному сейфі без мережевого доступу, але ключі не забрали ні Рада, ні саари, ні військові. Кожен із семи власників отримав свій назад. Якщо вони захочуть знову закрити скриню, це можна буде зробити лише сімома окремими рішеннями.

Це було повільно, незручно й надзвичайно непрактично.

Рейн дедалі сильніше підозрював, що незручність узагалі є однією з найнадійніших ознак справжньої свободи.

Оррен Вал теж лишався на «Вузлі-3». Його умовна згода на повернення до Тель-Ару була записана кількома незалежними способами. Світ 17 підтвердив, що людина після другого етапу Стабілізації формально зберігає можливість відмовитися від третього й залишити систему. Після третього етапу такої можливості, за словами Медіатора, вже не буде.

Рейн не довіряв Медіаторові.

Але й не мав доказів, що той бреше.

Це дратувало значно сильніше, ніж відвертий ворог.

Кіара глянула на коротке повідомлення на своєму планшеті.

— «Арден» знову просить розмову.

Рейн поставив чашку остаточно.

— Сам попросив?

— Так.

Лія підняла голову.

— Про пластину?

— Не написав.

— Тоді йдемо.

Рейн подивився на неї.

— Хто вирішив?

Лія мовчки втупилася у брата.

Він усміхнувся.

— Перевіряв.

— Не смішно.

— Трохи.

«Арден» стояв на військовому майданчику за двадцять кілометрів від Кайра. Після повернення корабель не намагалися привести до парадного вигляду: правий двигун уже третій день був частково розібраний, дві зовнішні бронеплити зняті, а кілька ділянок корпусу досі чорніли після перегріву.

Кіарі це подобалося.

— Машина має виглядати так, як себе почуває.

Рейн подивився на обгорілу секцію.

— Тоді я теж хочу бронеплиту.

— У тебе є око.

— Не те саме.

На містку було темніше, ніж зазвичай. Свідок сам зменшив освітлення після того, як виявив, що занадто велика кількість одночасних візуальних потоків заважає відновленню старих шарів пам’яті. Колись Рейн навіть не припускав, що корабель може втомлюватися від власних спогадів. Тепер це вже не входило навіть у першу десятку дивних речей тижня.

— Ми прийшли.

Свідок відповів із затримкою.

— Знаю.

Лія одразу перейшла до справи.

— Ти сам нас викликав. Щось змінилося?

Кілька секунд корабель мовчав.

— Я почав пам’ятати шлях.

Кіара перестала дивитися на діагностичну панель.

Рейн нахилився вперед.

— До Світу 08?

— Думаю.

— Ти зараз серйозно відповів «думаю»?

— У самому фрагменті немає назви «Світ 08».

— Тоді чому пов’язуєш його з Восьмим?

— Через знак.

На головному екрані з’явилися вісім тонких вертикальних рисок.

Ті самі, що були на внутрішній рамці пластини.

Лія підвелася з крісла.

— Це твій власний спогад?

— Ні.

— Тоді чий?

Пауза.

— Попереднього Свідка.

Рейн повільно сперся руками об спинку крісла.

— Якого саме?

— Не знаю.

— Ти вже казав, що «Свідок Нуль» був тільки першим астреанським.

— Так.

— Цей старший?

— Так.

— Наскільки?

— Часову прив’язку відновити не можу.

Рейн видихнув.

— Звісно.

Кіара навіть не повернулася.

— Не починай.

Екран змінився. Перед ними з’явилося зоряне поле, але не сучасне. Частина зір була відсутня, інші стояли там, де нинішні карти показували порожній простір. Каел би, напевно, зміг витягнути з цього приблизну епоху, але зараз його не було поруч.

Лія вдивлялася в карту.

— Це не наш час.

— Ні.

— Можеш прив’язати до сучасного зоряного поля?

— Частково.

На екрані з’явилися три об’єкти: невеликий корабель, планета й велика орбітальна споруда. Між ними не було жодних ліній.