Розділ 2

Першим документом, який Лія наказала повісити на дверях ізоляційного сектора, був не наказ Ради.

Не медичний протокол.

Не попередження.

Звичайний аркуш паперу.

На ньому — почерк Оррена Вала.

Нерівний.

Місцями чорнило прорізало папір.

Я НЕ ХОЧУ, ЩОБ МОЄ МАЙБУТНЄ «ТАК» СКАСУВАЛО МОЄ ТЕПЕРІШНЄ «НІ».

Рейн стояв перед дверима й читав удруге.

Кіара — поруч.

— Скільки ще дивитимешся?

— Не знаю.

— Це було питання.

— Знаю.

Вона глянула на нього.

— Око?

— Двадцять сім.

— Двадцять шість.

— Сейла сказала двадцять сім.

— Учора.

— Ти жахлива людина.

— Жива.

— Аргумент.

За дверима Оррен спав.

Йому дали звичайне заспокійливе.

Не R.

Не поле.

Не нейроконтур.

Медичний препарат, який застосовували на Астреї десятки років.

Сейла Мор особисто перевірила склад тричі.

Потім ще раз.

Тому що після всього, що вони бачили, слово «звичайний» уже потребувало доказів.

— Він спить? — запитав Рейн.

Сейла вийшла з сусіднього медичного боксу.

— Так.

— Стабільно?

— Фізично.

— А...

Вона підняла руку.

— Не питай мене, чи він «досі він».

Рейн замовк.

— Я лікар, не бог.

— Я не...

— Саме це ти збирався спитати.

Кіара:

— Так.

Рейн:

— Ви обидві сьогодні особливо приємні.

Сейла подивилась на аркуш.

— З медичного боку маємо проблему.

Лія підійшла з планшетом і паперовою папкою.

— Яку?

— Він залишив попередню вказівку, коли, схоже, ще міг формувати незалежне бажання.

— Так.

— Тепер, якщо прокинеться й скаже: «Хочу повернутися до Світу 17»...

Рейн:

— Не повертаємо.

Лія одразу:

— Не так просто.

Він повернувся.

— Він сам написав.

— Так.

— Що тут складного?

— Те, що людина може передумати.

Тиша.

Це було майже смішно.

Якби не було страшно.

Рейн:

— Тобто ми повинні поважати його майбутнє рішення навіть якщо система вже змінює здатність його приймати?

Лія:

— Я не сказала.

— А що?

— Що ми не знаємо, яке з двох рішень є його.

— Попереднє.

— Чому?

— Бо він...

Рейн зупинився.

Бо попереднє йому подобалося більше.

Оце було погано.

Кіара дивилася.

Він видихнув.

— Добре.

Пауза.

— Не вирішуємо зараз.

Лія кивнула.

— Саме.

— Але й не віддаємо його одразу тільки тому, що він попросить.

— Так.

— До оцінки стану.

— Так.

Сейла:

— Оце вже медична мова.

Рейн:

— Ненавиджу.

— Зате не стріляє.

— Часто.

Перші індивідуальні розмови почали через годину.

Лія встановила чотири правила.

Не питати:

«Чого хоче Тель-Ар?»

«Що вирішили люди?»

«Чи погодились ви всі?»

«Що ви думаєте про Світ 17?»

Останнє спочатку здалося Рейну дивним.

— Чому не можна?

— Бо «ви» може означати групу.

— Тоді «що ти думаєш».

— Саме.

І п’яте правило додала Тея Марн:

— Якщо людина раптом починає говорити «ми», перепитайте, кого саме вона має на увазі.

Рейн сидів за столом.

Без броні.

Меч Гарена залишив біля дверей.

Кіара сказала, що так люди почуватимуться спокійніше.

Рейн підозрював, що вона просто не хотіла ще одного перерізаного силового кабелю.

Лія сиділа праворуч.

Тея — навпроти.

Вода.

Папір.

Ніяких активних сенсорів.

За склом — Сейла.

— Ти можеш зупинити розмову будь-коли, — сказала Лія.

Тея усміхнулась.

— Я вже знаю.

— Добре.

Рейн подивився.

Лія:

— Мені можна.

— Почнемо не зі Світу 17, — сказала вона. — З Тель-Ару.

Тея трохи розслабилась.

— Запитуй.

— Що ти робила до зникнення системи?

— Старша диспетчерка східного орбітального кільця.

— Скільки людей під тобою?

— Формально сто вісімдесят три.

— Неформально?

— Коли щось ламалося — половина орбіти.

Рейн:

— Знайоме.

Тея:

— Ти теж диспетчер?

— Ні.

— Тоді ні.

Кіара за склом ледь усміхнулась.

Тея розповідала двадцять хвилин.

Без великих таємниць.

Орбітальні вантажні коридори.

Три житлові станції.

Конфлікти між двома планетарними урядами.

Старий імперський податок на енергетичне паливо.

Кас’Рет пізніше буде дуже незадоволений цією частиною.

Рейн слухав.

Саме це було потрібно.

Щоб Тель-Ар перестав бути трьома словами на карті.

— День зникнення, — сказала Лія.

Тея замовкла.

Пальці стиснули пляшку.

— Ми не зрозуміли.

— Що саме?

— Зорі змістились.

— Одразу?

— Спочатку на кілька кутових секунд.

— Потім зник імперський маяк.

— Потім навігаційний комп’ютер сказав, що наша зоря не має зовнішньої адреси.

Рейн:

— Як гілки після Центрального вибору.

Тея:

— Не знаю, що це.

— Потім.

— Ми втратили централізовані маршрути, — продовжила вона. — Два вантажних судна врізались у кільце протягом першої години.

— Загиблі?

— Сімсот дванадцять.

Тиша.

— Через три години на третій планеті почали вимикати електрику.

— Через сім — перший бунт.

— Через дванадцять військові однієї колонії вирішили, що інша винна в зникненні.

Лія:

— Чому?

Тея засміялась.

Без радості.

— Тому що люди дуже не люблять, коли в катастрофи немає винного.

Рейн нічого не сказав.

Правда.

— А потім прийшов Світ 17.

— Як?

— Без переходу.

Рейн:

— Вікно?

— Ні.

— Кораблі просто з’явилися.

Кіара за склом випросталась.

— Скільки? — запитала Лія.

— Сім спочатку.

— Великі?