Розділ 8

Наступного дня я його не бачила. Кого саме, уточняти не потрібно. Я намагалась не думати про нього весь минулий вечір. І звісно мені це не вдалось.

— Кого виглядаєш? — запитав в мене Льоша, коли я вчергове глянула на двері офісу.

Він стояв біля мене з кавою та розповідав ранкові новини. Від нього я дізналася, що компанії вдалось забронювати декілька номерів в іншому невеликому гірськолижному курорті. 

— Не Буковель, і не Драгобрат, звісно, але теж непогано. Ти мене слухаєш? — він постукав по моєму столі, привертаючи увагу.

— Ні, вибач, — чесно зізналась йому.

— Щось трапилось? — хлопець вмить посерйознішав. Він поставив свою чашку на стіл, я зігнувся нижче. — Хочеш поділитись?

— Ні, — махнула я головою. — Тебе Горгона чекає. 

Льоша обернувся через плече. Його й справді виглядала Лідія. Вона недобре глянула на мене так, ніби я забираю в неї її улюблену іграшку. 

Ще цього не вистачало.

Може досить з мене одного ворога. Не треба тут в офісі ще ревнивої пані на мою голову. Він, послухавшись, направився до неї та залишив мене на самоті

Я стукнулась головою об кулаки на столі та ледь чутно простогнала.

— Не допоможе, — Павло зупинився біля мого столу. Я миттєво підняла голову, та посміхнулася йому своєю самою нещирою усмішкою, яку тільки могла зобразити.

— Ну й жахіття, — скривився він, а потім різко відійшов.

Як прийшов, так і пішов. Непристойний жест, який я показала його спині, на щастя ніхто не бачив.

Марія(загальний чат): “В наступну п’ятницю скорочений день, ввечері виїзд”

Ще й поїздка.

Я не могла більше думати ні про що. Все змішалося, вчорашній шопінг та розмова з цим зарозумілим вискочнем. Я тільки почала думати, що все налагодилось, як знову облажалась.

Мені страшенно захотілося зникнути на деякий час. 

“ Привіт”.

Повідомлення висвітлилось на екрані телефону. Олексій. Я швидко стукала нігтиками по склу, набираючи йому повідомлення.

Джульєт: “Ми вітались години три тому”

На відповідь довго чекати не довелося, я й не збиралася відкладати телефон, бо розуміла, що на одному вітанні все не закінчиться.

Олексій: “То що, ти плануєш з нами на лижі?” 

Я знизала плечима, так, ніби хлопець міг мене бачити. 

Джульєт: “Та на лижі це досить гучно сказано, але так, поїздку планую”

Я від’їхала трохи назад, аби мати гарний огляд на офіс, як би це щось мені дало. Я все одно його б не побачила.

Олексій:“ Тобі не подобається активний відпочинок?” 

Я не знала чи варто було відкривати нове повідомлення. Легка усмішка з’явилась на моєму обличчі.Було приємно, що такий видний хлопець мені пише. 

Джульєт: “Я скоріше за безпечний” 

Олексій: “Секс?” 

Я застогнала, отримавши таку відповідь. Беру свої слова назад. Він таки не ввічливий.

Джульєт: “Спорт”

Олексій: “Це теж спорт” 

Він надіслав мені смайлика, який підморгував, слідом за цим повідомленням. Я розсміялася і закрила листування.

Це ж треба таке вигадати?

Я швидко оглянулася, щоб перевірити чи нікому не завадив мій сміх, та нікого певне мій прояв емоцій не зацікавив.

Цілий день я думками поверталася до вчорашньої розмови біля примірочних. Ми злились один на одного, і це було не дивно, він залишив мене одну на стоянці, а я його вжалила своїми словами.

Насправді Павло підживлював наш конфлікт щоразу, як тільки ми стикались. Мені не кортіло сваритися з ним, чи іронізувати. Та як тільки я чула у свою адресу коментарі, які боляче жалили, то не могла стриматись. І хоч яка я там боягузка не була, та в таких ситуаціях не могла мовчати. 

Ми так і існували, поруч один з одним. Сварилися з причини та без. 

“Ти ще тут? “ — нове сповіщення від Олексія.

 Я знову потягнулась до телефону. Сьогодні мені якось не до роботи. В офісі вже на повну витає запах свята та святкових вихідних, а  тому я могла собі дозволити в деякі миті відволіктись.

 Джульєт: “Так”

Олексій:“ Вибач за попередні повідомлення. Я не мав на меті образити.”

Я глибоко видихнула та набрала своє повідомлення.

Джульєт:“ Льош, нічого страшного, я розумію жарти” 

— Тобі платять, аби ти чатилась в соцмережах? — мені довелось смикнутись від несподіванки.