Розбите серце жайворонка

Яскраве сонячне світло освітлювало фігуру нареченої. Ніжної немов весняний підсніжник.

Лицар стояв позаду та мовчки спостерігав, як служниці готують його кохану. Вона вже незабаром стане дружиною, але належатиме іншому. Більш впливовому та шляхетному чоловікові. Гарному молодому королю... І точно не йому — звичайному захиснику з народу, що бився заради цього королівства.

Він не знімав шолома, не промовив ані слова. Лише продовжував стояти та тихо пускати поодинокі сльози.

До вух чоловіка долинув спів весільних дзвонів, стискаючи серце ще дужче. Але дівчина в очах лицаря не виглядала настільки ж сумною. Вона навіть не знала про його почуття. Тож ніжна посмішка дівчини при погляді на того, хто мав от-от віддати її спочатку в руки батька, а потім — іншого чоловіка, різала дужче за найгостріший меч.

— Схоже, що вже час, — зауважила вона.

М’яка прядка білявого волосся знову впала їй на обличчя. Природно й так просто, наче вона не готувалася до того, щоб стати дружиною іншого. І якщо не звертати увагу на білосніжне вбрання та всі прикраси, вона була тією самою: доброю, відважною, яскравою — вона залишалася собою.

— Так, — напівпошепки погодився Ірвін, стримуючи бажання вкрасти її просто зараз і втекти якнайдалі. Покинути усе й жити з нею десь далеко, де її ніхто не знайде. — Вже час.

Еллая м’яко й повільно підвелася. Правий кутик її рота підвівся дужче, роблячи посмішку сором’язливою та трішечки незграбною.

«Як така проста дівчина може стати королевою?» — вчергове задався питанням лицар, простягаючи коханій руку й міцно стискаючи її у своїй теплій великій долоні.

«Маленька,—  промайнуло в його голові, що змусило посміхнутися. — Беззахисна казкова принцеса, яких зазвичай викрадуть дракони.»

Та зараз Ірвін і сам мріяв стати тим самим драконом. Його зупиняло лише почуття боргу. Лицарського боргу перед королівством.

Він похитав головою, проходячи повз дерев’яні двері. Треба якось відігнати зрадницькі мрії. Але підступна уява підкидала «дров у багаття» малюючи все яскравіші картини: як він стоїть на місці нареченого, як вона обіймає та цілує його посеред безкрайнього поля, як готує сніданок та бавить дітей.

Поки вони йшли повз кам’яні коридори з вузькими вікнами, сценарії у голові лицаря ставали дедалі різноманітнішими. Побутові дрібниці, які виконувала не-його-дружина, не просто полегшували важкість у грудях лицаря, а й допомогли забутися. На мить він навіть відчув щастя, забувши про дійсність.

Але гул весільних дзвонів та яскраві промені витягли чоловіка з мрійливих фантазій. Повна зала шляхетних гостей, серед яких і правителі інших королівств.

Усі вони прийшли на похорон його кохання, аби стати свідками трагедії. Щоб побачити, як Еллаю забруднять руки сусіднього короля.

Серце Ірвіна завмерло, коли принцеса звільнилася від його доторків й вклала долоню в батькову. 

Король Реміар залишався суворим та спокійним, крокуючи вздовж білої доріжки, вистеленою пелюстками троянд.

Лицар щиро шанував батька коханої та жодного разу не казав нічого всупереч. Навіть зараз. Навіть попри глибоку образу. Він просто лишався на місці й споглядав, як Його Величність віддавав свою єдину улюблену доньку в руки Лоренса задля союзу та зміцнення військ.

Ірвін був готовий заплатити життям, аби лише король Реміар не продавав її. Та що вартує слово звичайного простолюда, що лише дивом зміг стати лицарем?

Та ця мить настала. Рука його коханої опинилася у долонях молодого короля.

Сльоза пробігла обличчям чоловіка, а шолом не давав чітко почути обітниці молодят. Та чи був у цьому сенс? Його вбивало навіть просте споглядання за цією сценою.

Він очікував, що от-от принцеса затремтить, видере свої руки, візьметься за поділ сукні і побіжить у його сторону.

Але цього не ставалося. Її спина була прямою, голова високо піднятою, а очі дивилися лише перед собою.

Тоді Ірвін почав сподіватися, що вона бодай озирнеться, подарує йому останній погляд перед тим, як остаточно зникнути з його серця. Він хотів побачити бодай натяк на сльози.

Але Еллея не повернула голову, не відвела погляд, не повернула голову у його сторону наче навмисно.

Очікування почало змінюватися образою та злістю. Які досі не видно було за шоломом. Та наречений, той самий ненависний лицарем молодий король, наче відчув це й повернув голову замість принцеси.

Лоренс був іншої думки щодо нареченої. Й знав він її зовсім з іншого боку: не як казкову принцесу, а як сильну мужню жінку. Не в фізичному плані, хоча вона й була на рівні з іншими лицарями й стояла поряд з Ірвіном у авангарді під час битв з демонами.

Принцеса була сильним бойовим магом, але словом вона орудувала не гірше.

Її майже чоловік згадав, у який момент він почав усвідомлювати власні почуття.

Вона супроводжувала батька на кожному засіданні Ради, брала активну участь у обговоренні стратегій, врівноважено оцінювала всі ризики й ніколи не відступала від своїх принципів.

— Навіщо ти поставила на терези власне життя? Чому не поступилася? Запропонована тобою стратегія однозначно призведе до втрат! — кричав на неї Лоренс після одного з засідань. — Що означало твоє: «Якщо ми здамо позиції під час цієї битви, я особисто організую свою привселюдну страту»? Ти принцеса, Еллеє! Життя шляхетної пані дорожче за ціле село простолюдинів. Ти розумна жінка, вправна політикиня. Ти не гірше за всіх нас розумієш, наскільки невдала твоя позиція.

— Я буду боротися за кожну людину, — відповіла вона.

«Наївна дурепа!» — подумав тоді Лоренс. Хоча саме своєю впертістю та безрозсудністю вона й зачепила короля, змусила його жадати її більше, за будь-які скарби і таємниці. Сильніше за зброю та артефакти!

Лоренс перевів погляд з закоханого лицаря. Звичайно ж молодий чоловік знав про фантазії цього дурня-пройдисвіта, як і знав про те, що його дружина немає романтичних почуттів до Ірвіна. Та й його красуня не кохає. В її думках є лише люди, лишень народ.