Розділ 3

Адам спав. Але снився не собі. Снився Вейну.
Ці сни були чіткими, як фільми. Йому снилася Емма — маленька, в білому платті, в саду, де колись стояв їхній будинок. Вейновий голос звучав крізь листя:
— Ти була єдиною, кого я не хотів втратити. Але навіть ти стала загрозою.
Адам прокинувся в холодному поту. — Я не хочу бути ним… — прошепотів.
— Ти маєш вибір, — сказала Емма. — Я допоможу тобі. — Але що, як він уже тут?

Кетрін стояла перед дзеркалом у старовинному флорентійському палаццо. Лист, залишений матір’ю, був у її руці.
«Якщо ти це читаєш, значить я більше не жива. Але знай: ми ніколи не були просто людьми. Наш рід не від світу цього. Ми — результат. Експеримент. Суміш геніальності та божевілля. І Вейн — не перший. Він лише гілка. Ти — корінь.»

Маріетт з’явилась за нею. — Бачу, знайшла. — Ти знала. — Я знала все. Але не знала, що ти прийдеш сама.
Вона простягнула їй ножа. — Візьми. Кров відкриє двері. І не бійся. У тій кімнаті ти побачиш правду.
Кетрін надрізає долоню. Краплі падають на камінь. І стіни починають рухатись…

За стіною — лабораторія. Закрита, ніби законсервована у часі. Сотні банок. Фото. Записи. Всі з прізвищем: Кінгстон. Вейн. Саттер. Всі генетично пов’язані. Всі — частини одного великого тіла.
— Це був проєкт «Голем», — каже Маріетт. — Вони хотіли створити ідеального носія. Не суперсолдата — а суперсвідомість. І твоя мати… — Була однією з них? — Ні. Вона була першою, хто втік.

Лука повертається. Весь у крові.
— Вони знайшли нас. — Хто? — Ті, хто фінансував усе це. Чорний Консорціум. Їм не потрібні ви. Їм потрібен лише Адам. Бо в ньому — ключ. Але вони не знають: ключ уже активовано.
Адам сидить у темній кімнаті. Пише на стіні код. Кров’ю. І кожен символ — це фраза з пам’яті, якої він не мав.
— «Протокол: Очищення. Ціль: відмова від людського вибору. Логіка має замінити хаос.» — Він каже це голосом Вейна.

Емма бере на себе ризик. Вона вмикає старий сервер Вейна. Знаходить симуляцію — запис, де батько говорить до себе:
— Якщо ти це чуєш — значить мій син активований. Якщо він повністю мене повторить — світ не витримає. Але є шанс.
— Який? — питає Емма.
— Його мати. Вона була не схожа на мене. Вона була... любов’ю. І якщо в ньому є хоч крихта її — його можна повернути.

Емма вирушає в інший кінець світу — на острів, де жила мати Адама. Жінка, яку Вейн колись викрав. Там, у старому будинку, вона знаходить щоденник.
«Він був чудовиськом. Але зраненим. І коли тримав Адама, він плакав. Я бачила людину в ньому. Якщо мій син колись загубиться — покажи йому цей світ. Світ не сили — а краси.»

Адам тим часом майже зникає. Голос Вейна бере гору. Він убиває одного з агентів, що намагається ввести йому блокатор.
— Вибору не існує, — каже він. — Є лише оптимальний сценарій.
— А як же почуття? — питає Лука, тримаючи його на прицілі.
— Почуття — це помилка коду.
— Тоді я буду помилкою, — каже він, і опускає пістолет. — Або ти знищиш мене, або я — витягну тебе назад.

— вибух емоцій. Адам ридає. Вперше. І це не голос Вейна. Це його власний.
— Я… не він. Я… я не хочу вбивати.
Емма притискає його до грудей. — Ти не він. І ніколи ним не станеш.

А десь у темряві інший сервер запускається автоматично.
«Протокол 3: Спадкоємець. Готуємо нову модель. Код: Кетрін».

— Я ж казала: вони не зупиняться, — тихо прошепотіла Маріетт, коли двері лабораторії вибухнули.
Люди в чорному. Без облич. Без голосів. Їх називали “Тіні” — біологічно модифіковані носії з втраченою волею.
Кетрін кинулась до ноутбука, але все згасло. Тільки один напис залишився на екрані:
“Передача завершена. Вона вже знає.”

— Хто? — запитала вона у Маріетт.
— Та, кого ти найбільше боїшся. Твоя сестра.

Минуле.
Ліс. Палаюча машина. Дві дівчинки. Один постріл.
— Ти не повинна була вижити, Кетрін, — голос з темряви. — Але я тоді не натиснула. І от помилка знову повернулась.
Її сестра — Нора.
Її викрали ще дитиною. Її переписали. Вона стала першою модельною спробою клонування емпатії — але отримали лише відображення ненависті.

Нора повернулась. І вона не прийшла говорити.

Адам знову поринає у сни. Але тепер це не його спогади. Це — пам’ять майбутнього.
— Війна вже почалась, — каже голос. — І ти — не її кінець. Ти — її перезапуск.
— Ні. Я змінився.
— А як ти це доведеш? Коли все навколо руйнується?

Лука тим часом шукає союзників. Його старий друг — Олівер — колишній агент, який перейшов на бік супротиву, розповідає про таємну програму "Серцевина".
— Вейн не був один. Ідея не була лише його. Ці експерименти — всього лише спроба створити штучне сумління.
— Але ж Адам…
— Адам — аварія. Найкраще, що у них вийшло. І найстрашніше. Бо він здатен відчувати. А вони цього не передбачили.

Поки Емма намагається знайти дані матері Адама, вона натрапляє на дивне відео. Там жінка — її очі однакові з Кетрін.
— Я думала, що мене не знайдуть. Але якщо ви це бачите — значить Нора жива. Вона моя дочка. Мій гріх. Я народила її від Вейна.
— Що?! — прошепотіла Емма.
— А Кетрін — від любові. Дві сторони. Два ключі. І тільки разом вони можуть зупинити його дух, якщо той повернеться.

Кетрін бачить Нору. Вперше за роки. Та вже не виглядає як дитина. Струнка, у чорному, з порожнім поглядом.
— Ти забрала в мене все. — Це неправда. — Це ТИ жила. А мене — стерли. І зараз я поверну те, що моє.
— Я не боротимусь із тобою.
— Не треба. Я зроблю це за тебе.
І Нора вистрілює. Але куля — не в Кетрін. Вона цілила в Оліфера, що стояв за спиною.

— Ти знаєш, що робиш?! — кричить Лука.
— Знаю. Знищую тих, хто зрадив нас ще до початку гри.