розділ 1

Дощ не вщухав, а в повітрі відчувалася напруга, ніби сама природа затаїла подих. Лука стояв у дверях кафе, мокрий і виснажений, але живий. Він дивився на Емму так, ніби кожна секунда розлуки випалювала його душу.

— Я знаю, що не маю права просити про прощення, — почав він голосом, що тремтів, — але все, що я робив, було заради тебе. Ти ніколи не мала знати правду, бо вона могла знищити нас обох.

Емма гірко посміхнулася. Скільки разів вона чула ці слова? Вона була готова почути, але її серце стягувала біль і сумнів.

— Тоді скажи мені, Лука, — промовила вона, — чому ти зник? І чому я тепер маю повірити тобі?

Лука ковтнув важко і витягнув із кишені невеличку коробочку.

— Я хочу, щоб ти побачила це першою, — сказав він, розкривши кришку.

Всередині блищав перстень — простий, але зі значенням. Перстень, який він колись обіцяв подарувати їй у день їхнього шлюбу.

Емма відчула, як в її грудях запалюється невідоме тепло. Але поряд з ним — холодний голос розчарування.

— Це не достатньо, — тихо промовила вона.

Раптом у кафе увійшла жінка — висока, вбрана в строгий костюм. Вона зупинилася біля них, її очі пронизували простір, мов холодні леза.

— Лука, ти знову втручаєшся у її життя? — її голос був холодний, майже зневажливий.

Лука стиснув кулаки.

— Кетрін, я тут не для тебе.

— Але ти завжди для неї був частиною минулого, яке варто забути, — відповіла Кетрін з іронією.

Емма була вражена. Хто ця жінка? Її присутність викликала у Луки невимовний дискомфорт.

— Вона... — Лука звернувся до Емми, — це Кетрін. Моя партнерка по бізнесу. Але це набагато складніше, ніж ти можеш уявити.

Кетрін підняла брови, побачивши Емму.

— Ти думаєш, що вона просто випадкова жінка? Ні, Еммо, ти частина гри, в яку ми всі втягнуті. І далеко не всі хочуть, щоб ти дізналася правду.

Емма відчула, як земля йде з-під ніг.

— Про яку правду ви говорите? — запитала вона, хоч і розуміла, що відповіді можуть зруйнувати все остаточно.

Лука подивився на Кетрін, потім на Емму.

— Я був змушений втекти через те, що дізнався про справи нашої компанії. Кетрін... вона не така, як здається. Вона приховує темні секрети, які можуть зруйнувати не лише мене, а й тебе.

Кетрін посміхнулася холодною усмішкою.

— Якщо думаєш, що зможеш втекти від цього, Лука, ти помиляєшся.

У цей момент в кафе зайшов третій чоловік — високий, з суворим виразом обличчя, який відразу привернув увагу Емми.

— І хто це? — запитала вона.

— Мій старий друг і, на жаль, ворог, — промовив Лука.

Чоловік кинув погляд на Луку, потім на Емму.

— Еммо, ти маєш знати, що ця історія набагато складніша, ніж виглядає. Тут ідуть ігри, в які грають на межі життя і смерті.

Емма відчула, як її світ починає обертатися все швидше і швидше. Вона була на порозі нової битви — битви за правду, за любов, за життя.

Емма дивилася на трьох людей, які здавалося, носили тягарі минулого, що ставали їй все важчими на плечах. Лука, Кетрін і цей загадковий чоловік — Віктор. Вони ніби вершили власну гру, у якій вона була лише фігурою.

— Вікторе, — холодно сказала Кетрін, — ти краще не заважай. Ми самі розберемося.

Віктор лише усміхнувся, і в його погляді блиснув холодний вогонь.

— Кетрін, твої методи колись зруйнують все, що ми будували. А ти — зруйнуєш і себе.

Лука тяжко зітхнув.

— Еммо, — звернувся він до неї, — ти маєш зрозуміти, що компанія, яку я очолюю, не просто бізнес. Це — імперія, у якій точаться війни, на яку ставлять долі і життя. Кетрін — одна з тих, хто пішов на крайні заходи, щоб зберегти контроль.

Емма відчула, як серце стискається від безнадії. Вона була художницею, звиклою творити красу, а тепер опинилася в каламутному вирі інтриг, брехні і небезпек.

— І де я в цій історії? — прошепотіла вона.

Лука нахилився ближче.

— Ти — ключ. Твоя присутність може змінити правила гри.

— Чому? — запитала Емма, але в її голосі прозирала тривога.

Раптом у двері знову постукали, і цього разу до кафе увійшла молода жінка з палаючим поглядом і впевненою ходою. Вона підняла голову і твердо сказала:

— Лука, твоя гра скінчилася. Пора розплачуватися за минуле.

Кетрін нахилилася до Емми.

— Зустрічай — Софія. Найкращий детектив міста і людина, яка зацікавлена у твоєму минулому більше, ніж ти думаєш.

Софія без зайвих слів подивилася прямо в очі Еммі.

— Твоє ім’я було в документах, знайдених на одному зі злочинних об’єктів. І я тут, щоб розібратися, що ти знаєш.

Емма відчула, як земля пішла з-під ніг.

— Я нічого не знаю, — голос її був ледь чутним.

— Ти лукавиш, — сказала Софія, — і твоя історія лише починається.

Раптом у кафе пролунав вибух — гучний, різкий, що змусив скло затремтіти. Люди кинулися в паніці до виходу.

— Нам треба йти, — сказав Лука, схопивши Емму за руку.

Вона не знала, чи втече вона від правди, чи до неї. Але знала одне — життя, яке вона знала, вже не повернеться.

Вулиці Ешфорда перетворилися на хаос — сирени поліції, крики переляканих перехожих і запах диму, що піднімався до неба. Лука стрімко вів Емму в тінь вузького провулка, далеко від вибуху.

— Що це було? — затремтіло запитала вона.

— Попередження, — холодно відповів він. — Хтось не хоче, щоб ми залишалися живими.

Емма намагалася проковтнути клубок страху в горлі. Вона ніколи не думала, що її життя перетвориться на небезпечну гру.

— Ти можеш мені довіряти? — раптом спитала вона.

— Ти повинна, — відповів Лука, дивлячись їй у вічі.

Але раптом із темряви вийшла людина в чорному пальті — високий, з темними окулярами, незважаючи на вечірній час.

— Думаєте, що хтось може вам довіряти? — промовив він із глузливою посмішкою. — Усі лише використовують одне одного.

Лука зробив крок вперед.