3

3

Зоряна опинилася у світі, де навкруги стирчали у дзеркальному просторі уламки дзеркал.

Каміль повів Зоряну за руку поміж цих небезпечних конструкцій, на яких можна було залишитися навіки, якщо впасти.

Чоловік ішов, не звертаючи на небезпеку, впевнено та невимушено, ніби, ось якщо закриє очі, то і закритими очима пройде усі ці перешкоди, не зачепившись.

Перед ними з'явився довгий темний коридор.

Ніби тунель.

Так-так. У кінці тунелю було світло.

Але воно виходило не зі самого кінця суцільним широким променям, а пробиралося через закриті двері між щілинами.

Каміль провід Зоряну до цих дверей та відчинив їх.

Потік яскравого світла засліпив очі Зоряни.

Але це було спочатку.

Коли дівчина почала звикати до яскравості, то побачила перед собою майстерню - мінівиробничий цех, у якому створювалися... дзеркал.

А точніше...

Уламки цих дзеркал.

Каміль виготовляв не цілі дзеркала, а робив уламки дзеркал, які і наповнювали простір навкруги.

- Камілю? Що ти тут робиш? - запитала Зоряна 

- Живу. - просто невимушено відповів Каміль.

- Оцим? - ще більше  здивувалася молода жінка.

- Так. І мені це подобається.

- Якщо я тут, то в мене чи-то галюцинації, чи-то я всього лише збожеволіла, чи -то я вже померла та потрапила в інший світ.

- Ти ще жива. А я помер. - пояснив Каміль.

- Тоді відпусти мене - і я продовжу жити нормальним життям. - попросила Зоряна.

- Не можу.

- Чому?

- Бо ти мені потрібна тут?

- Навіщо?

- Бо я без тебе не можу. - Каміль уважно подивився на Зоряну та продовжив. - Навіть бути мертвим без тебе не можу. Бо я кохаю тебе. Більше за життя. І навіть мертвим я кохаю тебе.

Зоряна підійшла до Каміля та обійняла його.

Підняла свою голову, тягнучись до обличчя високого чоловіка, та поцілувала його у губи.

Каміль шалено близько та одночасно ніжно притиснувся до тіла Зоряни та відповів на поцілунок, вкладаючи у нього усе своє кохання.

Цей дивний світ зник, а ці двоє опинилися серед цілих кривих дзеркал, які власноруч колись зробив отой чоловік, який міцно обіймав свою... кохану.

- Вибачте, тут було відчинено. - виправдовувався слідчий, який щойно увійшов до великої кімнати кривих дзеркал. - Ви? Той мертвець? Ви живі?

- То був розіграш для більшої популярності моїх кривих дзеркал. - пояснив Каміль.

- Але ж я бачив тіло. У мене двадцятирічний досвід на цій посаді...

- Розслабтеся, чоловіче. Треба життя сприймати легше. - порадив Каміль та продовжив обіймати Зоряну.