23. Старший брат

Якось навесні  мати знайшла у мого старшого брата в кишені карти із голими жінками.

  Сергій хоч і вважався вже дорослим, але ж.

- Де це ти ці карти взяв? – кричала до нього мати. – Зізнавайся мерщій.

А я, як виявилося - на своє щастя, терся поряд.

- Це не мої, а Василеві, - знайшовся Сергій, ще й показав  на мене. – Це я у малого забрав.

Від подиву я витріщив очі.

- А ти де взяв ці карти?... – трохи наче засумнівалась мати і перевела спантеличений погляд на мене.

 Сергій швиденько склав благально руки, мовляв, виручай, брат.

От я його і виручив:

- Знайшов… - кажу.

- Де саме знайшов? – вона мені не повірила.

- Йшов по вулиці, карти лежали під ногами.

- Так ото просто під ногами?

- Я ж не знав, що воно таке, ще й нічиє. То я підняв, і віддав Сергієві, щойно…

- Таки щойно й віддав, – полегшено зітхнув Сергій.

- А ти чому цю мерзоту відразу не викинув? – допитується мати.

- Хотів викинути, але ж іще не встиг…

 Та й сама мати вчинила дивно – віддала знахідку батькові.

 Батько карти вкинув до вогню, як варив свиням картоплю, ще й поставив нас із Сергієм біля плити, щоб ми дивилися, як горять.

- Оце, хлопці, щоб я більше такого гріха вдома не бачив. Зрозуміли?

- Зрозуміли, – зітхнув Сергій, бо ж ті карти чогось йому та й вартували.

- Більше ніко-о-оли, – для переконливості я приклав руку до грудей. – Якщо я щось десь таке ще хоч один раз знайду, то буду приносити тобі, щоб ти палив, – пообіцяв я.

  Батько  засміявся.

  І так я як виручив старшого брата, мусив він тепер мене із собою брати у клуб на танці.

І в кіно.

 І до дівчат.

І навіть сигарети дозволяв курити!

  Так майже все літо він зі мною й промучився.

- Ти в’ївся мені гірше гіркої редьки! – невдоволено бурчав Сергій, а я вперто волочився за ним як нитка за голкою.

Кому це могло сподобатися?

Вже й дівчата над Сергієм почали насміхатися – що це ти  скрізь хвоста за собою тягаєш?

Мій брат уже був дорослим парубком, і, може б, із якою й поцілувався, але ж – ось, поряд постійний свідок.

- Відчепишся ти колись від мене, чи ні, - час від часу починав покрикувати на мене Сергій.

  Але я  на той крик  не зважав, усе  ходив слідком, бо ж мені було дуже цікаво бути між дорослими і я вважав, що коли врятував брата від халепи, то тепер він мені довіку в боргу.

- Я твою таємницю зберіг? – нагадував я йому мало щодня.

- То йди й розкажи тепер. Розкажеш?

- А розкажу!

- І вийде, що ти брехун. От за це отримаєш.

- А я скажу, що це ти мене тоді заставив. Скажу, що присилував, що битися хотів. І ще - розкажу, що ви із Володьком вино пили. І що ви крали огірки у діда Лукаша. І що ти Зойку цілував, і що Наталку за [цицьки] лапав, і що… - загинав я пальці.

  Так я поступово перетворився для старшого брата на справжню халепу.

- Та годі вже, - брат страшно витріщав очі. – Ти!!! Та ти шпигун!

 І щоб хоч трохи від мене відчепитися,  вигадав спосіб - загадувати для мене  всякої роботи – то те зроби, то інше. А як я не встигав із роботою справлятись, то  жалівся на мене матері.

 - Васька мене не слухає.

   А мати тоді сварилася, наказувала мені сидіти вдома, і Сергій міг спокійно йти куди хотів, без мене.

  Одного разу  попросився я у Сергія піти з ним у кіно, ще й на вечірній сеанс. А той уперся, що  – ні, і все! А щоб напевно не мати клопотів, назбирав мені всякої роботи, неначе я був Попелюшкою.

- Як не повиполюєш бур’яни по грядках, то я матері розкажу, що ти вже куриш, - ще й пригрозив.

 - А я все рівно хочу з тобою у кіно, – канючив я.

- Ні! Ні! Ні! Чуєш?! Хіба, як повиполюєш спочатку бур’яни, даси їх бичкові їсти, а тоді накидаєш свиням тертих буряків, вичистиш з-під курей, повиносиш із літньої кухні помиї, наловиш качкам ряски…

Я тільки мовчки кліпав.

- І якщо усе зроблю, то візьмеш?

- Візьму.

 Я аж упрів й засапався, до вечора ще й половини роботи не зробив, аж бачу, а Сергій уже збирається йти до клубу!

Я ще бігаю із рядюжками, відрами та ганчірками, а він одягнув на себе чисті штани, наодеколонився й поважно рушає до хвіртки.

Покинув я все як є, і теж рушив за ним.

- Вернись додому, кому я сказав, - помітивши мої маневри, став у воротах Сергій. – Ти ще не всю роботу поробив!

- Дороблю завтра.

- Ну то завтра й підеш.

- А ось тобі твоя робота, – зі зла я скрутив дві дулі й тицьнув брату в обличчя. – Я все рівно піду.

На підвіконні у веранді мати складала здоровецькі огірки насінники - перезрілі та аж руді від сонця.

 Як ухопив Сергій одного з них у руку та й як запустить мені у пику.

Я навіть бачив, як той огірок летів – помалу-помалу, неначе  у сповільненому кадрі; і як я рівно стояв, так мене і обсипало усього з ніг до голови  мокрим насінням. Та Сергій на тому не спинився – кидав іще, іще. І доки я отямлювався та протирав очі - чкурнув мерщій до клубу.

- Це ще що таке? – вийшла із хати мати.

А я стою, аж рябий увесь від насіння, сік по мені тече.  

  Якось вже аж перед армією заставили Сергія через військкомат лягти в лікарню, щоб видалити гланди – така тоді була традиція.

- А що це таке гланди? – питаю.

- Подивись! – широко відкрив брат рота.

Заглядаю я, аж там таке!... По обидва боки від язика якісь дві червоні сливки висять.

- Оце гланди такі?...

- Вони!

- А як же це їх тобі будуть рвати?... І… для чого?...

- Як для чого?... Хіба ти й досі ще  не знаєш?...

- Ні…

- А з чого, ти думаєш  котлети у школі роблять?

- Хіба?...

- От-от!

- Не може бути. Ні!... Де ж це стільки гландів набрати?

- До армії йдуть хлопці з усієї країни.