1. Народився у Різдві

Народився я на саме Різдво й назвали мене Василем.

Мій батько працював у колгоспі – тепер би сказали фермерсько-сільськогосподарське підприємство. Восени, навесні та влітку він їздив бортовою машиною по польових дорогах, перевозив зерно чи буряки, а взимку – лагодив машину.

Мати працювала шкільною вчителькою – колись це була дууууже престижна професія.

А ще у мене був старший брат Сірожка.

Жили ми в селі й батьки тримали багато всілякої живності, обробляли поле, город – тож сумувати не мали часу.

А ще вони дуже довго будували хату – на те потрібні були чималі гроші.

Тож щойно дізнавшись про мою майбутню з’яву, мій батько поїхав на Західну Україну - аби заробити лісу на крокви і підлогу.

До мого народження батьки з Сірожкою  жили в тісній катразі над льохом. З одного боку будівлі був хлів, в якому сиділи кури, жувала сіно корова й спали свині, а з іншого - через стіну, стояли піч, плита, стіл та ліжко.

 «Як же тим курям, корові й свиням було добре й затишно, бо де ж іще в селі взимку хлів топився? – любила через багато років згадувати мати. - За вікном мороз тріщить,  позавіває все снігом, а у нас на столі кожного дня десяток свіжих яєць є. Квочки ще в січні на гнізда всідалися, й ми у червні різали молоді кури. А як же гарно було жити, і байдуже, що тісно!»

Пізніше, як уже стояла нова хата, зробили із катраги літню кухню – варили там їсти, мішали свиням і корові, під припічком тримали малесеньких курчат з квочками, прали й купалися; у печі пікся хліб.

   Сірожі було неповних дев’ять років, побачив він якось вагітного материного живота, і зрозумів, до чого йде діло.

- І що це ти собі надумала,- почав їй дорікати.

- У тебе скоро буде братик, або сестричка, - оправдовувалася мати.

- Ти хочеш, аби із нас усе село сміялось? – брат тоді був дуже закомплексованим, а ще – не хотів мати у своїй хаті конкурента, бачив не раз, що стається із тими однолітками, у кого з’являється «молодша зміна» - тим перепадала вся увага батьків, найсмачніші цукерки, найкращі іграшки, а вони самі відразу переходили у категорію « ти вже дорослий».

 Народився я  велетнем з вагою у п’ять кілограм, але мати найперше спитала, чи я не дівчинка.

- Дівчинка, тільки із бантом поміж ногами, – відповіла їй акушерка.

І мати дуже зажурилась…

- Вродився голова колгоспу, – заспокоїв її лікар.

 Від народження й до року я їв добряче, бо молока у моєї матері було багато, і я розтовстів, мов пампух.

 Якось батько прийшов на обід, побачив на столі банку з молоком…

 Мати слідком внесла з катраги каструлю борщу, поставила на стіл, а батько:

- Не треба було трудитися, Раїчка, я вже поїв.

- Що ж ти поїв, як в хаті нічого немає?

 - Випив півлітра молока із хлібом.

- Ой лишенько! Та це ж було дитяче молоко, я щойно зціджувалася.

- А я й не зрозумів.

 У день моїх уродин батьки таки справили новосілля.

 Половина нової хати була повністю готова, а решта – мала чекати літа.

- Може, ще дозимуємо у врем’янці? – благав батько біля недобудованого ганку, показуючи у інший бік. – Я гарно натопив, поставив люльку…

Але матері конче забаглося вселитися саме тепер.

- Ні, - категорично відмовила вона, труснувши мною, загорнутим у ковдру. – Я доста натерпілася у тісноті, мені з дитиною потрібно більше місця.

- Але там добре, тепленько.

- Ти мені обіцяв! – мати притупнула ногою, натякаючи на те, що коли б не обіцянка, то й дитини б не було.

- Як знаєш…

Отож мене занесли відразу хоча й в холодну, але ж зате у нову хату - під ногами ще навіть не було підлоги - гола земля, накрита матами, по стінах – мокра глина, двері на всю хату одні - ті, що ішли з веранди до коридору. Як затопили вперше дровами у плиті  – пара разом із димом стала  аж попід стелю.

- А все ж таки це не катрага, а справжня оселя, і малому тут буде добре, – вирішила за мене мати.

- Ага, добре, куритиме уже від перших днів, - закашлявшись, покірно згодився батько.

Може, мені тоді й справді сподобалося у новій хаті, вже точно не пам’ятаю, тільки через кляту сирість я застудився і за перший рік свого життя лежав у лікарні аж вісім разів.

 І чим я тільки не хворів! Якось перечитував у своїй медичній карточці діагнози - ангіна, трахеїт, гострий бронхіт, запалення легень, двосторонній отит і навіть астма.

Моя мати дуже зі мною страждала, і я підозрюю, що навіть після отримання статусу господині нової оселі вона мені не була рада.

Та ще й Сірожка усе повторював:

- Хіба я вам не казав? Самі лише клопоти та збитки із цим Василем.

Як пізніше я неодноразово чув від матері, то це саме через мене, малого, вона майже утратила статус взірцевої господині – бо без належного догляду пропала в той рік наша найкраща корова, а влітку позаростав бур’янами город.

А ще пропадала її кар’єра – а це був найбільший удар по самолюбству.

 Тому вже в кінці серпня мати оділа новий сарафан та блузку, взула туфлі на високих підборах, заклала вінком косу - і з радістю чкурнула у свою школу, навчати та виховувати чужих дітей.

Мене ж спочатку здали у ясла…

Від автора:

БУДЬ ЛАСКА, пишіть коментарі та ставте вподобайки, підписуйтеся на сторінку.

Мені, як автору, дуже-дуже-предуже потрібна ваша підтримка.