Глава 10. Рвати ланцюги

Безпородні пси завивали й скавучали на дворі усю ніч. Дорогу до Майстерні засипало снігом й тепер барбекатський попіл, яким повелівала Попелюха й розметала по прилеглих регіонах, сховався під ним. У сховищі всі відпочивали, окрім Монтея, навіть швейцар похропував під гомін тріскучих новин по радіо. Умліла нервовим потрясінням та розмовами Клелія, зрештою, напилася вина, але ще мала фактор контролю перед тим як поринула у сон. Блукаючи від безсоння з ліхтариком посутенілими коридорами та поверхами, Тео відчував тремтіння стін та даху від гулу гелікоптерів. Звуки хаосу й далекої боротьби наганяли тривогу. Він зупинився біля дверей кімнати на другому поверсі, озирнувся по сторонах, чи бува, ніхто не слідкує за ним, після зламав відмичкою замок й увійшов.

Більше звуків та коливань серед ночі не було чутно.

Доба потому, а в країні й досі ні ладу, ні складу. Фогелю схоже вже начхати на статус керівника філіалу Майстерні, тільки він отримав Дему. Майстерня без її членів спорожніла. Вони кинулись у бій, як тільки здійнявся заколот. У Макліна ж головний бій за Деметру. Він точно задумав її приструнити. Ахінея повна! Людина, що боролася за права і свободи громадян, була керівником руху, роками силоміць тримала дружину у лещатах, не даючи їй бажаного розлучення.

У столиці незалежне ЗМІ підтвердило загибель президента, більшості членів ради та наближених до колегіального органу. Режим нарешті пав  жахливою ціною. Але як надовго? Поки нові не займуть крісла. Монтея переповнювали не зрозумілі відчуття. Ти можеш робити геть усе, за що згоден відповідати. Чи відповідатиме він за хвилю, яку підхопили люди?
Він несвідомо став одним з учасників перевороту, хоча революційним стратегом не був та переслідував від самого початку іншу ціль: знищення майна Буре́, на знак зламу корупції. Городяни та активісти, мабуть, вбачали у тому символізм та заклик до дій. Власний наочний приклад завжди діє краще, ніж сухі агітаційні листівки та заклики без підтвердження впливу. Родина Буре́ у Барбекаті теж давила своїм авторитетом і пануванням, як і влада в країні. Тож помста Монтея стала для барбекатців спусковим гачком.
Монтей тим не пишався, вважав це ефектом доміно, який стався у випадку Рози та Деметри. Клелію ж цілком задовольнило почуте з новин.

За ранковою кавою у Монтея відчувався присмак меланхолії. Осатанілий мороз пробрався крізь віконні щілини у приміщення кухні. Тут стояла буржуйка. Від неї й грілися. Клелія прокинулася, але остаточно увімкнулася тільки близько полудня. Дівчина умовила його поїхати до будиночка біля ставка, де Стефано з Розою колись мешкали, попри сум'яття, щоб забрати посилання. Монтей погодився тільки тому, що шлях до будинку пролягав не через Барбекат, і він знаходився у протилежному напрямку від можливих масових скупчень. Маклін помітно зрадів тому, що вони запланували поїхати сьогодні. «Авжеж, бо ж він залишиться сам на сам з об'єктом обожнювання. Вдруге гляне смерті в лице.»

Вони збиралися у дорогу після обіду. Монтей як раз закінчив розчищати виїзд від снігу.

– Що? – спитала Клелія, помітивши задумливо підозрілий погляд Монтея на Деметру у вікні другого поверху.

Її мовчання його стрясало. Вона мала лице майбутнього й випромінювала очима загадкову тишу перед чимось, поки що, невизначеним. У Монтея терпло серце. Помітно, що він скучив за нею. Що ж сталося? Він тільки почав жити вільно, зарікся пов'язувати себе путами, вважаючи, що краще бути одному, ніж любити лише на половину. Любов – то останнє, що він планував, доки не зустрів її у час шторму. Він гадав, що сплавлений зі сталі, й сила, яка йому притаманна, нескорима. Проте у житті усе циклічно, погане заміняється на хороше, душевний холод на тепло, з появою Деметри він чи не вперше відчув взаємність. Але вони обидва ховали свої недавно народженні почуття. Все має пору та свій час.

Йому згадалася їх перша таємна зустріч та розмова. Тоді він дав обітницю, що не буде втручатися у її справи. Просто виконає її доручення. Вкраде і на тому край. Але тепер Монтей знає, хто такий Фогель і не може ось так поїхати. Вночі він дещо для неї залишив, хоча вона не просила. А скористається тим Дема чи ні – залежить від ситуації.

– Час вирушати, – відвів погляд у бік, – доки вітер розметав сніг з дороги. Сподіваюся, що з будиночком нічого не трапилося за ніч і ми нарешті дізнаємося, що Стефано залишив для тебе у фіналі. 

– Деметра тут залишається.

– Ну Маклін же так захотів, – констатував факт. – Схоже уроку він не виніс. Знову б'є в одну точку. Шкода! – сів за кермо й захлопнув дверцята.
– Чого або кого?

– Хіба не помітно, що він без царя у голові? Як ти загалом з ним взаємодіяла?

– Якщо не підіймати тему про Дему або його письменницьку діяльність, то він цілком звичайний у повсякденному житті.
Монтей хмикнув й злегка смикнув головою.

– Знаючи через що Дема пройшла, вона таки доведе, що двічі у ту саму річку можна увійти та зніме з себе пути Гіменея.
Клелія озирнулася на сховище, хутко знайшла очима Деметру. Брюнетка їй помахала рукою на прощання. Посмішка на її вустах коштувала правди. Клелія повторила за нею та сіла в автомобіль біля водія.

– Вона учора на Макліна ласим оком споглядала. Безумовно має заздалегідь спланований план, якщо зголосилася бути для нього привабою. Побажаємо їй удачі!

Монтей здивовано витріщився.

– Йой! Мені ж не почулося?

– Я більше не маю до того діла. Хай самі копирсаються у власному чані спокути.

Доступно натякнула, що тема Маклін та Деметра її не займає.

Маклін-Фогель не став їх проводжати. Клелія не дуже й сподівалася. Він отримав «замовлення» і більше її допомоги не потребував. Мотор заревів, на останок протяжний гудок, вони зрушили. Маклін вже й не вийде попрощатися ні за яких умов. Надвечір письменник лежав ниць й стікав кров'ю на сходах між поверхами у підтопленій частині сховища. Сирість била у носа. З мегафона у кутку стіни лунає класичний марш перемоги. Трохи нижче на майданчику розлетілися деталі від його розбитого візка.