Глава 6. Мереживо халеп

У сутінковому повітрі знову гасає дух авантюризму. Монтей ним одержимий поки не покінчить зі справою, надалі доручене колишнім босом завдання він називатиме «Небіжчиця». У той же вечір до нього на квартиру завітав кур’єр. У посилці були касети струнким рядком без підписів. Інтриги не завжди радують, часом втомлюєшся від цього струсу, хочеться стабільності та спокою, просто жити своє життя без пригод.

Слухати записи Монтей почав в машині по дорозі до кладовища. Врубив гучність на всю. На перший погляд – нічого особливого, приємні мотиви, філігранна гра на скрипці, що викликало у чоловіка бажання дістати гармошку й підіграти, але було в цьому записі ще щось... якийсь сторонній шум, ледь чутний. Приїхавши на чергування Монтей розмістився біля склепу, вставив касету в плеєр, ту що мала дивний шум, перемотав її на початок й прислухався: точно, йому не почулося, сторонній звук схожий на шепотіння, однозначно на другому плані чийсь приглушений голос.

«Підказка для моїх зв'язаних рук? Чорт! Стефано, чому ми не говорили з тобою про це прямо?! Я почуваюся сліпим і глухим... Назвав би причину, нехай у неї до мене ще немає довіри, але хіба я тебе раніше підводив?»

За дві години він переслухав усі касети та лише одна супроводжувалася побічним шумом. «Приглушити б музику, збільшити гучність та різкість голосу на задньому фоні. Тут би не завадила послуга професіонала». У Монтея був приятель ді-джей, працював у популярному нічному клубі міста, він звернувся до нього найближчим часом. А поки Тео на чергуванні, то з азартом намагався розчути кому ж належить голос за кадром – чоловікові чи жінці?
 

* * *

Чистий текст без домішків шуму та музики.

«Запис пішов? Так! Бачу, загорівся червоний маячок. Дружня порада, як дослухаєш мене до кінця – обов'язково зітри або знищ касету. Сподіваюся ти впізнав мене? – легкий смішок із хрипотою. – Пізнав. Хто як не ти? Відданіше людини я не знав і за все моє життя пліч-о-пліч був хіба ти. Я вдячний за все, що ти зробив і не зробив, за відвагу й відданість, за вміння відверто висловлювати думку і не згоду, якої ти не боявся і не соромився.

Чого гріха таїти, на чаші твоїх терезів завжди домінувала справедливість, навіть у тих випадках, де їй не місце. Я знаю, що ти мені на це б сказав, – реготнув, – що я тебе ідеалізую. Ти всякчас, як і я, прагнув сховати під своє крило беззахисних та слабких. Жінок та дітей. Дружба дружбою, а служба службою. Тому я довіряю тобі особисто продовжити розпочату мною таємну справу, оскільки довіряти мені більше нікому. А для неї викриття – синонім смерті, і цього разу по–справжньому. При відсутності прихильності та надійного підстрахування ризики бути спійманою збільшуються.

Мова йде про покійницю, яка не покійниця, Клелія, моя… племінниця. Все, що зараз потрібно про неї знати – що вона сильна духом, хоча й ввижається зовні понурою, загартована негативним досвідом. Вона пройшла пекло і пізнала всі людські вади, роки такого життя залишили в її душі незабутній відбиток. Я шкодую, що все це сталося! Мені б чарівного годинника мати, я б зробив все інакше. У деяких моментах я залучив дівчинку свідомо та спрямувати її мінор у справу, до того ж вона заслуговує за страждання особисто змити кров, на менше вона не погодиться. Я дихаю на ладан, а їй потрібна міцна опора, щоб продовжити моє діло. Певен, що ти станеш для неї щитом.

Сьогодні вечір четверга, я записую це послання... – голосно прокашлявся, – адже боюся, що не встигну про все розкласти по поличках. Одного чудового ранку я не прокинуся. Проклятий рак взявся на моєму шляху, як ураган і майже мене знищив, а вудки закинуті. Клелія вже «померла», і цей запис потрапив до тебе в руки після моєї смерті. Така моя воля.

Я не встиг багато про що тобі пояснити, крім того, щоб після моєї смерті ти обов’язково перейшов на службу до мого брата та дочекався від мене вказівок. З молоду у нас з Абелем існувала домовленість, що після смерті одного з нас – його або мої прислужники перейдуть на службу до брата. Абель забезпечить тебе роботою, – те нам і треба, щоб ти став без завад вхожий у його коло.

Ти матимеш всього дві турботи: перша – дістати підвіску з труни його покійної онуки та віддати Клелії. Та річ – неоціненний спогад для мене. Підвіска! Але вона стала одним із ключових елементів до низки жахливих подій та злочинів. Я дещо сховав у ній, тому залишив у труні під час поховання, бо хотів, щоб Клелія дізналася про те вже після моєї смерті. Аби їй не було так болісно. Друге – треба, щоб ти викрав Деметру. Для чого і що з нею робити – підкаже Клелія.

Він знову закашлявся. Змочив горло невідомою рідиною, важко зітхаючи.

Дуже шкодую, що раніше не ділився з тобою про особисте, тоді б не довелося зараз стрибати в останній вагон. Необачність полягала у тому, що я сумнівався до останнього – підключати тебе або ми самі упораємося. Але раптова хвороба розставила всі крапки, і я, тепер, офіційно, тобі довіряю цю ношу. Клелія більш детально введе тебе в курс справи. Розкаже, що спричинило моє повстання заради справедливості. Зараз ти слухаєш запис, коли мене більше не існує. Не поспішай, я знаю, ти бунтар і сміливець звиклий усувати проблеми швидко, все відбувається згідно з нашою домовленістю, щоб в Абеля, його свити й стукачів-щурів не зародилися підозри.

Маєток Буре́ сповнений занапащених тіней. Коли ти потрапиш до нього, а може вже там побував, то втратиш спокій і зрозумієш, що балом заправляє вседозволеність. Зграя гієн, від прислуги (раджу до них придивитися) до членів ради, живуть під одним дахом і грішать. Твоя робота на мене здасться тобі дитячою грою. Брат досить хитрий і передбачливий, хоча помітно здав останні роки, то заслуга Деми. Запам'ятай, Деметра – його ахіллесова п'ята. Абель по життю вмілий лялькар. Він навмисно вчинив підміну понять, аби Дему усі вважали прибитою ще на цвіту. Придивися до неї, якщо ти ще не звернув уваги. Вона не та за кого він її видає.