Розділ 5. Дзвінок з потойбіччя

Ближче до першої години дня Монтей заїхав за Віктором на роботу в консерваторію, і вони поїхали на квартиру Лілі. Дісталися околиці міста, яку не торкнулася хвиля мітингів за пів години. Місцевих жителів на вулицях майже немає, всі пішли боротися зі злом, цим словом народ називав нинішню владу, яка стала токсичною. Режим влади – поїзд у вогні, що котиться у прірву. Монтей був солідарний з масами. Керівництво держави загралося в Бога, токсичність лише посилюватиметься, допоки діє режим, з цим треба щось робити, але не йому. Він і так усе свідоме життя шанує інші закони, які влада називає свавіллям. Можна подумати те, що вона штампує зараз має іншу назву. У спробі навісити шторки на очі суспільству, – сміється про себе, – одного дня, вона зазнає краху та отримає криваве повстання.

Але повернемося до того, навіщо Монтей приїхав у старий будинок на чотири квартири, що розташувався біля скверу і виглядав цілком солідно. Мешкала покійниця на другому поверсі. Монтей попросив Віктора залишити його ненадовго покумекати у панівній творчій атмосфері. Вік не заперечував, до того ж він посилався на справи, яких у нього де-факто не було, просто хлопцеві важко перебувати в цих стінах, – оточення, особисті речі, навіть запах нагадують мученикові про Лілі. Він поїхав насилу зловивши таксі. Монтей залишився на самоті й замкнув двері на замок. У квартирі справді чимось смерділо... пахощами та старим сміттям у відрі на кухні. Монтей оглянув та обійшов приміщення без метушні. Велика кімната слугувала і спальнею, і робочим кабінетом. Рівні стіни без шпалер просто пофарбовані у відтінок слонової кістки. Квадратна морквяно-пісочна люстра і кілька бра того ж кольору над диваном та письмовим столом, надавали жвавості нудному інтер'єру. Антикварна шафа стояла прочинена біля стіни навпроти дивана, з неї виглядав шкіряний футляр скрипки. Замість інструменту Тео знайшов у ньому записну книжку про яку розповідав Віктор. Вона була відповідного розміру, щоб сховати її у внутрішню кишеню пальта.
«Фотографії... От бовдур! Я ж збирався знайти більше її фото».

Хвилина, п'ять... двадцять. Очі втомилися шукати те, що могло б знадобитися для підказки. На м'якому підлокітнику дивана стояв кнопковий телефон. Монтей зняв слухавку – працює. Оглянув, у ньому прослуховування немає. Потім порився в ящиках столу: канцелярія, ноти, папір, тексти від руки, у неї був акуратний почерк і знову ноти. Де ж альбом або рамки з фото? Не факт, що вони взагалі існують, але Монтею пощастило, коли він перебирав речі на шафі, то натрапив на тубус, у ньому було заховано полотно. Він дістав його, розгорнув біля вікна і побачив портрет Клелії, написаний олівцем. Художнику вдалося дістати з дна її душі образ непохитності перед збігом обставин. Він виражався в її пронизливому погляді, за допомогою якого дівчина наче кидала виклик світові та вимагала сатисфакції. Безсумнівно, ця багатолика діва і була та сама Лі (для родини Буре́), Лілі (для викладачів та друзів) та Клелія (для нього).
«А ким вона бачила себе?»

Він згодом ознайомиться зі змістом записника, уб'є час з користю на нічному чергуванні, а тим часом закріпив полотно на стіні кнопками, сів у скрипуче крісло, розсунувши зручно ноги, і повільно водив очима по кімнаті із метою раптово на чомусь зачепитися. Однак пильний погляд чоловіка все одно повертався на подвійний образ дівчини. Намальована Лілі виглядала зворушливою. Зіставивши факти, Монтею тепер ясно, хто прибрав надгробну табличку з ініціалами.

Він думав у слух досить серйозно звертаючись до намальованої Лілі.

«Кумедно! Ти жила просто... – провів рукою по оббивці потертого крісла, – дуже скромно для онуки Абеля. Любов до аскетизму ти перейняла від письменника татка? Правда він потім вхопив щастя за бороду. Багатство – це тягар. Хоча... – почухав потилицю, – надбання батька, швидше за все, для тебе ні до чого – мішура не відігравала ніякої ролі. Важливо те, де ти знаходилася і чого прагнула, незалежність і воля – твої вірні супутники, і, зважаючи на все, якийсь час так і було. Моя шана, я захоплююсь сміливістю і готовністю в такому юному віці піти наперекір думці інших. Я й сам вирвався із боргової кабали. Закоренілий єретик. Однак, у тебе щось пішло не за планом, задум раптово перетворився на капкан. Стефано знав про твої проблеми? Ви були близькі? Скоріше так, інакше покійний бос не став би мене вплітати у твою історію. Ти хитра лисиця, дівчинко... – не відриваючи очей від портрета, вишкірився. – Але Монтея круг пальця не обкрутиш, я не повірив у існування примари. Ти жива! Тобі довелося себе вбити для інших...»

Крик ґави за вікном заглушив телефонний дзвінок. Монтей аж смикнувся і після третього гудка підняв слухавку. Прислухався.

– Слухаю вас...

Вух торкнувся легкий подих людини на тому кінці дроту. Той, хто дзвонив, вагався – заговорити або повісити слухавку. П'ять секунд тиші здалися Тео вічністю. Зрештою Монтей зрозумів, то, безперечно вона, покійниця, адреналін у крові завирував.

– Клелія…

– Давай без імен. Добре?

Він зрадів, що нарешті викрилося те, що заплямувало на мить його власний глузд, й відразу жваво заговорив:

– Ваш покірний слуга вже у квартирі, трохи обдивився, якщо тебе цікавить як далеко я зайшов. Прямо зараз дивлюся на полотно з портретом і думаю, як шкода здатну, хоробру дівчинку, життя її безсовісно нагнуло. Я хотів би знати про неї більш того, що знаю, зокрема – що за гру вона задумала?
Пауза перервалася шморганням носа. «Вона застуджена? Ні... Алергія!»

– Не життя нагнуло, а оточення. З душею стався інфаркт, і вона померла.
Судячи з її ділового тону, щирої розмови в них не вийде.

– Метушня навколо смерті Лі мене зацікавила, але... суть у тому, що я не вірю в привидів. Залиш це для інших. Ну... сказати, що я був вражений, коли побачив фото у Віка в гаманці – нічого не сказати. Як постріл без підготовки. Усі думки втрачали підставу, аж раптом – пазли зійшлися. Ми декілька разів бачилися і тут тобі на – бачу знайоме обличчя на фотографії. Я наплів Віку легенду про родинні зв’язки й напросився сюди понишпорити в речах. Спочатку я не повірив власним очам, – то є ти, або це марення, вирішив, що в усьому винувате систематичне недосипання, тони кави та цигарки.