* * *
Місто Барбекат огорнуте розпливчастим повітрям післяобіднього сонця. Спека нарешті спала й на вулицю висипались люди. Довгов'язий брюнет мчить на своєму позашляховику по об'їзній дорозі. Бос раптово назначив йому зустріч. Голос його був здушений. Немов приречений, за мить до бурі. Він чує нутром, щось не добре від шефа сьогодні почує.
У кабінеті сивочолий Стефано Буре́ приголомшив його новиною про свою нещодавно виявлену хворобу. Новина, як спалах сірника у темряві ночі. Він дивиться на боса, зачарований цим почуттям згасання. Відсутність слушних слів та розгубленість – то від миттєвого спустошення. Буре́ те помітив й розлив по склянках віскі. Вони мовчки випили. Він доповнив розповідь тим, що хвороба невиліковна і знаходиться на останній стадії. За другим разом випили. Підлеглий після другої склянки закусив апельсином й дістав цигарки. Від початкового смутку він уже оговтався, і лише нервовий погляд видавав його хвилювання.
– Зовсім немає надії?
– Моя залишилася за кулісами. Після смерті адвокат оголосить заповіт через пів року. Попереджаю, ти у ньому фігуруєш, тож, по можливості, не їдь з міста. Хоча, дивлячись на те, що коїться на політичній арені, в країні може статися що завгодно. Але до того часу, друже, у тебе з'явиться новий клопіт. Звичайно, якщо ти готовий за нього узятися.
– Що за робота?
– Підеш працювати до мого молодшого брата під прикриттям.
– Коли?
– Та ще вчора потрібно було. Він мінімум публічний, хоча й відома персона у Барбекаті. Максимально схиблений на владі та контролі. Не важливо ким він тебе візьме, головне – що ти матимеш вхід у його коло. Я поки не буду розповідати навіщо до нього відправляю, бо ж краще, щоб ти мав невимушений вигляд і тримався впевнено. Порада на майбутнє: придивляйся до всього і всіх, поводься з братом обачливо, сумніви, необережне питання може викликати у нього підозри та занапастити твою репутацію. Брат схильний підмічати заколот. Я б і сам розібрався з усім, але уже знаю вердики... боюся, що не встигну закінчити почате. У резерві моїх життєвих сил і можливостей – пара тижнів.
– Добре, бос.
– То що? Берешся? Навіть без знання, на що я тебе нарікаю?
– Ви ж мене знаєте, – його тон впевнений. – Таємниці хвилюють мою фантазію та пробуджують до діяльності!
Сивий чоловік втомлено потер скроні.
– Я піду скоро... – ледве чутно видихнув, – слідом за музикою, – та інтригуючи посміхнувся. Монтею цей вираз здався дивним. – Найголовніше, дочекайся від мене вказівок і не поспішай. Це дуже заплутане діло. А все через подвійне дно. Брехня з роками нанизалася і утворилося таке собі брехливе намисто. Але скоро правда випливе назовні. Ти мені в цьому допоможеш, друже.
Монтей ще не знав, що справа на яку він погодився змусить його прозріти та проаналізувати власні проблеми. Бос підіймає свою склянку зі словами: «За тебе! За життя і за мир з яким приходить свобода!» Він теж йому салютує, але не так жваво і без посмішки на вустах. До нього ніяк не доходило, що боса невпинно з’їдає рак. Історія повторювалася, багато років тому батько Монтея згорів з тієї ж причини. Він задумався, що життя нема кінця. Єдина жертва – плоть, душа ж безсмертна.
Стефано підливає ще вина. Монтей п'є, щоб стримати емоції. Співом цикад завершується їхня важка бесіда.